Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

Визираючи звідти, вони помітили, однак, не Персі, а Снейпа, який дійшов до кінця

коридору і зник.

— Що він тут робить? — прошепотів Гаррі. — Чому він не в підвалах разом з рештою

вчителів?

— Звідки я знаю?

Вони якнайтихіше прокралися наступним коридором, дослухаючись до дедалі тихішої

ходи Снейпа.

— Він пішов на четвертий поверх, — сказав Гаррі, але тут Рон підняв руку.

— Чуєш цей запах?

Гаррі принюхався і відчув страхітливий сморід— суміш старих шкарпеток і громадського

туалету, який ніколи не прибирають.

А тоді вони щось почули — низьке рохкання й човгання здоровезних ніг. Рон показав

пальцем: з кінця коридору, що вів ліворуч, до них наближалося щось величезне. Хлопці

сховалися в тінь, спостерігаючи, як та потвора з'являється в смузі місячного світла.

То було жахливе видовище. Велетенське, заввишки майже з чотири метри, незграбне тіло

в темносірій шкурі скидалося на кам'яну брилу, на верхівці якої стирчала, мов кокосовий горіх,

маленька лиса голова. Короткі ноги, товстезні, наче стовбури, й пласкі зашкарублі ступні.

Сморід стояв неймовірний. У довжелезних руках потвора тримала величезну дерев'яну довбню,

що волочилася по землі.

Троль зупинився біля дверей і зазирнув усередину. Поворушив довгими вухами, щось