Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

— Не диво, що всі її не терплять, — скаржився він Гаррі, коли вони пробиралися крізь

юрбу дітей у коридорі. — Це не дівчина, а якесь жахіття, чесно тобі кажу!

Обганяючи якогось учня, Гаррі ненароком його зачепив. То була Герміона. Гаррі глянув на

неї і здивувався — вона плакала.

— Мабуть, почула.

— Ну, то й що? — не дуже впевнено відповів Рон. — Могла б уже помітити, що не має

жодних друзів.

Герміона не прийшла на наступний урок і того вечора взагалі ніде не з'являлася. Дорогою

до Великої зали, де мав відбутися бенкет на честь Гелловіну, Гаррі й Рон почули, як Парваті

Патіл розповідала своїй подрузі Лаванді, що Герміона плакала в дівочій убиральні й хотіла, щоб

її лишили саму. Ронові після цього стало ще прикріше, але за мить вони вже увійшли до Великої

зали, святкове оздоблення якої змусило їх забути про Герміону.

Зі стін і стелі тріпотіли крильцями сотні живих кажанчиків, а ще сотні чорними хмарками

ширяли понад столами, мало не задмухуючи свічки в гарбузах. Несподівано, як і на бенкеті на

початку навчального року, на золотих тарелях з'явилася страва.

Гаррі саме накладав собі картоплі в лушпинні, коли до зали в перехнябленому тюрбані

увірвався переляканий на смерть професор Квірел. Усі розгублено дивилися, як він підбіг до

Дамблдорового крісла, сперся на стіл і, насилу зводячи дух, вимовив:

— Троль!.. У підвалах… Думаю, ви повинні знати!.. — Знепритомнівши, він сповз на

підлогу.