Розділ «2 Ніхтотато»

— Якась хитрість, — сказав собака Ведмідь.

— Мусить бути якась хитрість, — сказав ведмідь Собака.

— Запитай у нього, — сказав собака Ведмідь.

Тим часом Ніхтотато зняв свій капелюх-панаму, почухав лисину, опустив очі й зітхнув.

— Так, — сказав він, — це хитрість.

Насправді було дві хитрості. Перша на думку Ніхтотата полягала в тому, що ніхто в усій історії Світу Чарів ніколи не викрадав Вогню Життя, який був захищений стількома рівнями і стількома способами, що на думку Ніхтотата забракло б часу, аби перелічити одну десяту з них. Незліченні небезпеки чигали зусібіч, ризики були неймовірні, і лишень найбезстрашніший шукач пригод міг мріяти здійснити такий подвиг.

— Ніхто ніколи так і не зміг цього зробити? — запитав Лука.

— Ніколи не зміг зробити успішно, — виправив його Ніхтотато.

— А що ставалося з людьми, які намагалися це зробити? — допитувався Лука.

Ніхтотато насупився.

— Ти ж бо не хочеш знати, — сказав він.

— Гаразд, — сказав Лука. — А яка друга хитрість?

Стемніло, правда, не всюди, лишень навколо Луки, Собаки, Ведмедя і їхнього дивного товариства. Так ніби хмара затулила сонце, хоча сонце зі сходу все ще світило. Ніхтотато, здавалося, також потемнів. Знизилася температура. Все навколо стихло. І нарешті заговорив Ніхтотато низьким, важким голосом.

— Хтось мусить померти, — сказав він.

Лука був сердитий, спантеличений і наляканий водночас.

— Що ви маєте на увазі? — вигукнув він. — Що то за хитрість?

— Коли викликали такого як я, — промовив Ніхтотато, — то хтось живий мусить заплатити за цей виклик життям. Даруйте, але таке правило.

— Чесно кажучи, дурнувате це правило, — промовив Лука з притиском, незважаючи на холод хвилювання в животі.

— Хто придумав таке безглузде правило?

— А хто придумав Закони Земного Тяжіння, Руху, Термодинаміки? — запитав Ніхтотато. — Ти, може, й знаєш, хто їх відкрив, але це не одне і те ж, правда? Хто придумав Час, Любов чи Музику? Деякі речі просто Є відповідно до своїх власних Засад, і ти не можеш цьому зарадити, не можу і Я.