Розділ «2. Редрік Шухарт, 28 років, одружений, без певних занять»

— Добре, не розповідай.

— А! — сказала вона, з відразою махнувши рукою. — Сьогодні вночі стукає ця баба знизу. Очі отакенні, піна так і бризкає. Чого це ми серед ночі пиляємо у ванній!..

— Зараза, — сказав Редрік крізь зуби. — Слухай, може, поїдемо звідси все-таки? Купимо де-небудь дім на околиці, де ніхто не живе, дачу яку-небудь закинуту...

— А Мавпочка?

— Господи, — сказав Редрік. — Ну невже ми вдвох з тобою не зробимо, щоб їй було добре?

Гута похитала головою:

— Вона дітей любить. І вони її люблять. Вони ж не винні, що...

— Так, — промовив Редрік. — Вони, звичайно, не винні.

— Що там говорити! — сказала Гута. — Тобі дзвонив хтось. Себе не назвав. Я сказала, що ти на риболовлі.

Редрік поставив горнятко і підвівся.

— Добре, — сказав він. — Піду все-таки помиюся. Купа справ ще в мене.

Він замкнувся у ванній, кинув одяг у бак, а кастет, решту гайок, сигарети й інший дріб’язок поклав на поличку. Він довго крутився під гарячим, як окріп, душем, крекчучи, розтираючи тіло рукавицею із жорсткої губки, поки шкіра не побуряковіла, потім вимкнув душ, сів на край ванни і закурив. Миркотіла вода у трубах, Гута на кухні побрязкувала посудом; запахло смаженою рибою, потім Гута постукала у двері і просунула йому чисту білизну.

— Давай швидше, — наказала вона. — Риба стигне.

Вона вже зовсім відійшла і знову взялася командувати. Усміхаючись, Редрік одягнувся, тобто вдяг майку і труси, і прямо в такому вигляді повернувся на кухню.

— Ось тепер і поїсти можна, — сказав він, усідаючись.

— Шмотки в бак поклав? — спитала Гута.

— Угу, — промовив він з напханим ротом. — Гарна рибка!

— Водою залив?

— Hi-і... Винуватий, сер, більше не повториться, сер... Та облиш ти, встигнеш, посидь!

Він упіймав її за руку і спробував посадити собі на коліна, але вона викрутилась і сіла за стіл навпроти.