Розділ «2. Редрік Шухарт, 28 років, одружений, без певних занять»

Пікнік на узбіччі

— Нехтуєш, значить, чоловіком, — сказав Редрік, знову набиваючи повний рот. — Гидуєш, значить.

— Та який ти зараз чоловік. — Порожній лантух ти зараз, а не чоловік. Тебе спочатку напхати треба.

— А раптом? — сказав Редрік. — Хіба не буває у світі див?!

— Щось я таких див від тебе ще не бачила. Вип’єш, може?

Редрік нерішуче погрався виделкою.

— Н-ні, напевно, — промовив він, поглянув на годинник і підвівся. — Я зараз піду. Приготуй мені вихідний костюм. Клас «А». Сорочечку там, краватку...

З насолодою ляскаючи чистими босими ногами по прохолодній підлозі, він пройшов до комірчини і зачинив двері на клямку. Потім він одягнув гумовий фартух, натягнув гумові рукавиці до ліктів і взявся викладати на стіл те, що було в мішку. Два «порожняки». Коробка зі «шпильками». Дев’ять «батарейок». Три «браслети». І один якийсь обруч — теж схожий на «браслет», але з білого металу, легший і діаметром більший, міліметрів на тридцять. Шістнадцять штук «чорних бризок» у поліетиленовому пакеті. Дві чудово збережені «губки» з кулак завбільшки. Три «сльоти». Банка «газова-ної глини». У мішку ще залишався важкий фарфоровий контейнер, ретельно запакований у скловату, але Редрік не став його чіпати. Він дістав сигарети і запалив, роздивляючись добро, розкладене на столі.

Потім він висунув шухляду, дістав аркуш паперу, огризок олівця і рахівницю. Затиснувши сигарету в куті рота і мружачись від диму, він писав цифру за цифрою, вишиковуючи все в три стовпчики, а потім підсумував перші два. Суми вийшли солідні. Він роздавив недопалок у попільничці, обережно відкрив коробку і висипав «шпильки» на папір. В електричному світлі «шпильки» полискували синявою і тільки зрідка раптом бризкали чистими спектральними барвами — жовтою, червоною, зеленою. Він узяв одну «шпильку» й обережно, щоби не вколотися, затиснув між великим та вказівним пальцями. Потім він вимкнув світло і почекав трохи, звикаючи до темряви. Але «шпилька» мовчала. Він відклав її в бік, намацав іншу й теж затиснув між пальцями. Нічого. Він стиснув сильніше, ризикуючи вколотися, і «шпилька» заговорила: слабкі червонуваті спалахи пробігли по ній і раптом змінилися рідшими зеленими. Кілька секунд Редрік милувався цим дивовижним переливом вогників, який, як він дізнався з «Доповідей», мав щось означати, можливо, щось дуже важливе, дуже значне, а потім поклав «шпильку» окремо від першої і взяв нову...

Усього «шпильок» виявилося сімдесят три, з них говорили дванадцять, інші мовчали. Насправді вони теж мали б розмовляти, але для цього пальців було мало, а потрібна була спеціальна машина завбільшки як стіл. Редрік знову запалив світло і до вже написаних цифр додав ще дві. І тільки після цього він зважився.

Він устромив обидві руки в мішок і, затамувавши подих, видобув і поклав на стіл м’який згорток. Якийсь час він дивився на цей згорток, замислено почісуючи підборіддя затиллям долоні. Потім усе-таки взяв олівець, покрутив його в незграбних гумових пальцях і знову відкинув. Добув ще одну сигарету і, не відриваючи очей від згортка, викурив її всю.

— Якого чорта! — сказав він голосно, рішуче взяв згорток і запхав його назад у мішок. — І все. І досить.

Він швидко зсипав «шпильки» назад у коробку і підвівся. Час було йти. Напевно, з півгодинки можна було би ще поспати, щоб голова посвіжішала, та, з іншого боку, значно корисніше прийти на місце раніше і подивитися, як і що. Він скинув рукавиці, повісив фартух і, не вимкнувши світла, вийшов з комірки.

Костюм уже був розкладений на ліжку, і Редрік почав одягатися. Він зав’язував краватку перед дзеркалом, коли за його спиною тихенько рипнули мостини, почулось азартне сопіння, і він удавано нахмурився, щоби не розсміятися.

— У! — крикнув раптом поряд із ним тоненький голосок, і його схопили за ногу.

— Ах! — вигукнув Редрік, падаючи непритомним на ліжко.

Мавпочка, сміючись і повискуючи, негайно видерлася на нього.

По ньому тупцяли, смикали за волосся і обдавали потоками всіляких новин. Сусідський Віллі відірвав у ляльки ногу. На третьому поверсі завелося кошеня, все біле і з червоними очима, — мабуть, не слухалося мами і ходило в Зону. На вечерю була каша з варенням. Дядько Гуталін знов засмоктав і був хворий, він навіть плакав. Чому риби не тонуть, якщо вони у воді? Чому мама вночі не спала? Чому пальців п’ять, а рук дві, а ніс один?.. Редрік обережно обіймав теплу істоту, що повзала по ньому, вдивлявся у величезні, всуціль темні, без білків очі, притискався щокою до пухкої, зарослої золотим шовковистим пушком щічки і повторював:

— Мавпулька... Ах ти, Мавпуся... Мавпуся ти такенька...

Потім над вухом різко задеренчав телефон. Він простягнув руку і взяв слухавку.

— Слухаю.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Пікнік на узбіччі» автора Стругацький А.Н. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „2. Редрік Шухарт, 28 років, одружений, без певних занять“ на сторінці 10. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи