Розділ VІІ Запитання і сумніви

— Мам-мо, — раптом сказав Малюк.

Я поглянув. Майка стояла поруч.

— Мам-мо, — повторив Малюк, не рухаючись.

— Так, дзвіночку, — сказала Майка тихо.

Малюк сів — перелився з лежачого положення в сидяче.

— Скажи ще раз! — зажадав він.

— Так, дзвіночку, — сказала Майка. Її обличчя побіліло, різко проступили веснянки.

— Феноменально! — промовив Малюк, дивлячись на неї знизу вгору. — Тріскунчик!

Я прокашлявся.

— Ми тебе чекали, Малюче, — сказав я.

Він почав дивитися на мене. Я ледве утримався, щоб не відвести очей. Страшненьке все ж таки було в нього обличчя.

— Навіщо ти мене чекав?

— Ну, як навіщо… — Я дещо розгубився, але мені відразу майнула думка. — Ми нудьгуємо без тебе. Нам без тебе погано. Немає задоволення, розумієш?

Малюк підхопився і відразу ж знову сів. Дуже незручно сів — я б так не просидів і двох секунд.

— Тобі погано без мене?

— Так, — сказав я рішуче.

— Феноменально, — промовив він. — Тобі погано без мене, мені погано без тебе. Ш-шарада!

— Ну чому ж це — шарада? — засмутився я. — Якби ми не могли бути разом, ось тоді була б шарада. А зараз ми зустрілися, можна гратися… Ось ти любиш гратися, але ти завжди грався сам…

— Ні, — заперечив Малюк, — тільки спочатку я грався наодинці. А потім я грався на озері і побачив своє зображення у воді. Хотів з ним погратися, але воно розпалося. Тоді я дуже захотів, щоб у мене були зображення, багато зображень, щоб з ними гратися. І так сталося.

Він зірвався на ноги і легко побіг по колу, залишаючи свої чудернацькі фантоми — чорні, білі, жовті, червоні, а потім сів посередині і гордовито роздивився навкруг. І мушу вам сказати, це таки було видовище: голий хлопчисько на піску, а навколо нього дюжина різнокольорових постатей у різних позах.