Розділ VI ЗОЛОТО САНТА-МАРІЇ

ЗОЛОТО САНТА-МАРІЇ

Піратська флотилія, що складалася з п'яти великих кораблів, мирно стояла на якорі біля гирла безіменної річки коло західного берега Дарієнської затоки. На відстані кабельтова від кораблів за смугою прозорої, м'яко сколиханої хвилями води, пронизаної промінням вранішнього сонця, простягалося широке напівколо сріблясто-сірого піску, за яким суцільною стіною височів ліс, соковито-зелений після недавніх дощів. На узліссі серед полум'яно-червоних рододендронів, що вибігли вперед, немов сторожова охорона, стояли намети та вкриті пальмовим гіллям складені з колод неоковирні хижі піратського табору.

Тимчасово зупинившись у цій затоці, пірати наводили в корабельному господарстві лад і поповнювали запаси харчів м'ясом жирних черепах, яких тут була сила-силенна. Це піратське військо, що налічувало близько восьмисот чоловік, скидалось на потривожений вулик і являло собою вельми строкатий натовп. У ньому переважали англійці й французи, проте зрідка траплялись голландці і навіть індіанці-метиси. Тут були також мисливці на кіз з Еспаньйоли, лісоруби з Кампічі, бродяги й утікачі-каторжники з плантацій, вигнанці з Старого й Нового Світу, оголошені в себе дома поза законом.

Стояв ясний квітневий ранок, коли з джунглів просто до піратів вийшло троє індіанців. Попереду ступав високий на зріст, з гордовитою поставою індіанець, широкоплечий і довгорукий. Одяг його складався із штанів з невичиненої шкури, а плечі замість плаща вкривала червона ковдра. Голі груди було розмальовано чорними й червоними смугами, над губою висіла просилена крізь ніс золота пластинка у формі півмісяця, важкі золоті кільця прикрашали вуха. В його гладенько зачесаному чорному волоссі стирчало кілька орлиних пер, і він був озброєний списом, на який спирався як на ціпок.

Індіанець спокійно, нітрохи не знітившись, увійшов у юрмилище здивованих піратів і примітивною іспанською мовою оголосив, що він — касик Гванахані, якого іспанці прозвали Бразо Лярго,[8] і попросив провести його до капітана, назвавши його на іспанський лад — дон Педро Сангре.

Індіанського касика провели на борт флагманського корабля «Арабелла», де в капітанській каюті його чемно привітав сухорлявий, високий на зріст, елегантний джентльмен, вбраний за іспанською модою. Його засмагле, кольору старої міді, різко окреслене мужнє обличчя могло б належати дарієнському індіанцеві, якби не ясно-сині очі.

Бразо Лярго вкрай небагатослівно, що зумовлювалось його обмеженим знанням іспанської мови, зразу ж перейшов просто до діла.

— Ти ходити зі мною. Я брати тобі багато золота. — І додав трохи несподівано лайливе слово. — Карамба!

Сині капітанові очі загорілись цікавістю, і він, засміявшись, добірною іспанською мовою, яку вивчив у дні, коли ще не зробився піратом, відповів:

— Ти нагодився вчасно. Карамба! Де ж воно, те іспанське золото?

— Там, — касик показав рукою кудись на захід. — Іти пішки десять днів.

Бладове обличчя спохмурніло. Згадавши похід Моргана через перешийок, він висловив припущення:

— Може, Панама?

Але індіанець заперечливо захитав головою, і на його суворому, якомусь тоскному обличчі промайнуло щось схоже на нетерпіння.

— Ні. Санта-Марія.

І він заходився пояснювати каліченою іспанською мовою, що туди на берег річки під такою назвою звозять усе золото, видобуте в тамтешніх горах, щоб потім переправити його в Панаму. Саме тепер золота там найбільше. Якщо капітан Блад бажає мати це золото, — а Бразо Лярго знає, що золота там неймовірна кількість, — то йому треба вирушати негайно.

Капітан Блад не мав ані найменших сумнівів у щирості цього індіанця і в його добрих до себе почуттях.

У грудях усіх індіанців жевріла люта ненависть до іспанського владарювання, перетворюючи їх на інстинктивних союзників будь-якого ворога Іспанії.

Капітан Блад сидів на рундуку під кормовими вікнами і якийсь час дивився на обціловану сонцем лагуну.