Розділ II КОРАБЕЛЬ ЗІ СКАРБОМ

КОРАБЕЛЬ ЗІ СКАРБОМ

Капітан Блад любив казати, що вартість людини виявляється не стільки в здатності планувати великі діла, скільки в умінні вгадати слушну нагоду й скористатися з неї.

Сам він, безперечно, показав ці якості і тоді, коли оволодів чудовим іспанським кораблем «Сінко Льягас», і тоді, коли зірвав намір підлого пірата капітана Істерлінга відібрати в нього той благородний корабель.

Однак після того як Блад зі своїм кораблем насилу порятувались, усім його товаришам стало зрозуміло, що води Тортуги для них небезпечні і що довіряти піратам не можна. Того ж дня на шкафуті було скликано загальну раду, і Блад висунув нескладну альтернативу: коли на людину нападають, вона або б'ється, або тікає.

— А оскільки нам не випадає битись, коли на нас нападуть, а це, безсумнівно, незабаром станеться, нам лишається одне — вдати боягузів, хоч би для того, щоб врятуватись і згодом довести, що ми не з легкодухих.

Усі з ним погодились. Та хоч було ухвалено тікати негайно, але куди саме, поклали вирішити пізніше, бо найважливіше тепер було покинути Тортугу й уникнути можливих залицянь з боку капітана Істерлінга.

І от глупої ночі, зоряної але безмісячної, великий фрегат, що був колись гордістю Кадіса, якомога тихіше підняв якір. Підставивши розгорнуті вітрила легенькому попутному вітерцеві, що віяв з берега, і скориставшись із відпливу, що полегшив йому цей маневр, «Сінко Льягас» повернув у відкрите море. І якщо навіть скрипіння кабестана, брязкіт якірного ланцюга чи рипіння блоків і долинули до Істерлінга, який перебував на борту «Бонавентури» на відстані кабельтова, перешкодити Бладові здійснити, свій намір він просто не міг, бо найменше три чверті його розбійницької команди сиділи по шинках на березі, а піти на абордаж із залишками матросів, хоч ці залишки вдвічі переважали кількість людей на «Сінко Льягасі», він був зовсім не схильний. А втім, якби у нього на борту була вся команда, що складалася з двохсот чоловік, Істерлінг однаково не став би чинити перешкод капітанові Бладу. Поки «Сінко Льягас» стояв у Тортузі, Істерлінг міг спробувати оволодіти ним лише потихеньку, хитрощами, бо навіть його зневага до усталених тут звичаїв не дозволяла й думати про те, щоб захопити корабель у цьому піратському притулку силоміць, тим більше, що французький губернатор мосьє д'Ожерон ставився до Блада та його товаришів по засланню доброзичливо.

А у відкритому морі все було б інакше, до того ж він би таку історію вигадав про те, як «Сінко Льягас» попав йому в руки, що ніхто в Кайоні й слова проти нього не сказав би.

Отже, капітан Істерлінг дозволив Пітерові Бладу відплисти без перешкод і був з цього навіть задоволений. Не виявив він також ніякого недоречного поспіху кинутись навздогін, що зразу зрадило б його наміри. Він усе приготував неквапливо і підняв якір тільки опівдні наступного дня. Істерлінг не сумнівався, що зуміє правильно вгадати, в якому напрямку пішов Блад, сподіваючись завдяки більшій швидкості «Бонавентури» наздогнати його.

Міркування Істерлінга були досить логічні. Він знав, що на «Сінко Льягасі» для довгого плавання немає харчів, отже, годі й думати, щоб капітан Блад вирушив просто до Європи.

Насамперед йому треба було поповнити корабельні запаси, а оскільки він не міг навіть наблизитись до англійського чи іспанського поселення, то з цього випливало, що він скористається з єдиної для нього можливості й подасться до якого-небудь нейтрального голландського володіння. До того ж, не маючи досвідченого штурмана, він навряд чи міг зважитись плисти серед небезпечних рифів Багамських островів. Тому не важко було зробити висновок, що Блад візьме курс на Підвітряні острови з наміром зайти в Сан-Мартін, Сабу або Санта-Еустасію. І ось впевнений, що наздожене «Сінко Льягас», поки він дістанеться до найближчого з цих голландських поселень, що лежало на відстані двохсот ліг від Тортуги, Істерлінг узяв курс на схід уздовж північного узбережжя Еспаньйоли.

Все, однак, склалося далеко не так просто, як гадав Істерлінг. Вітер, спочатку попутний, надвечір змінився на східний і протягом ночі обернувся в шторм. На світанку, коли небо розлючено й лиховісно почервоніло, «Бонавентура» не тільки не просунулась уперед, а й на кілька миль збилася з курсу. Потім під обід вітер змінився на південний і розгулявся як ніколи. З цим вітром з Карібського моря налетів ураган, і протягом двадцяти чотирьох годин «Бонавентуру», що згорнула всі вітрила й задраїла люки, кидало по розлючених хвилях, наче корок.

Але Істерлінг був не тільки сміливим бійцем, а й вправним моряком. Під його майстерною рукою «Бонавентура» вийшла з випробування неушкодженою, і коли нарешті шторм ущух, а з південного заходу повіяв свіжий бриз, відновила переслідування. Піднявши всі вітрила, шлюп швидко полинув збуреним штормом морем.

Істерлінг підбадьорював своїх людей, нагадуючи їм, що ураган, який затримав їх, повинен був так само затримати й «Сінко Льягас», а якщо згадати, які тюхтії порядкують на колишньому іспанському фрегаті, то стане зрозуміло, що шторм ще й полегшив «Бонавентурі» її завдання.

Та наскільки добре прислужився їм шторм, вони зрозуміли лише наступного ранку, коли за мисом Енганьо помітили галеон, якого вони через велику відстань прийняли спочатку за «Сінко Льягас», але дуже швидко зрозуміли, що то якийсь інший корабель. Він був, безперечно, іспанським, про що свідчили не лише високі борти, а й прапор Кастілії на клотику грот-щогли трохи нижче розп'яття. Вітрила на реях грот-щогли було міцно взято на рифи, і галеон, маючи вітрила тільки на фок-бізані й шпринтоні, незграбно й важко прокладав собі шлях у напрямку протоки Мони.

Вигляд цього напівскаліченого корабля подіяв на Істерлінга так, як діє на хорта вигляд оленя. Про пошуки «Сінко Льягоса» вмить було забуто. Перед очима з'явилась легша здобич, причому така, з якою неважко було впоратись.

Стоячи біля поруччя на кормі, Істерлінг почав квапливо віддавати команди. У відповідності з ними все з палуб було гарячково прибрано і від носа до корми натягнуто сітку для захисту від уламків рангоута, що міг бути збитий ворожими ядрами. Чард, помічник Істерлінга, присадкуватий, неймовірно дужий і дурний як пень у всьому, що не стосувалось уміння вести корабель і володіти абордажною шаблею, став до стерна. Гармаші зайняли свої місця й вийняли свинцеві чопики з запалів, і, тримаючи напоготові запалені ґноти, чекали команди. Хоч які були люди Істерлінга буйні й неслухняні за звичайних обставин, вони дотримувались дисципліни, коли ось-ось мав розпочатися бій.

Їхній капітан стояв на юті й зневажливо спостерігав за метушнею на палубі іспанського корабля, якого вони швидко наздоганяли. Його досвідчене око з одного погляду визначило, що саме сталося з цим кораблем, і він одразу ж хрипким гортанним голосом повідомив про свої здогади Чарда, який стояв унизу біля штурвала.

— Вони, мабуть, ішли додому, в Іспанію, коли їх застукав ураган. Грот-щоглу в них поламано, скидається, крім того, на те, що в них є й інші пошкодження. Тепер вони, мабуть, хочуть дістатись до Сан-Домінго й полагодитись. — Істерлінг зареготав і погладив свою густу чорну бороду. На його широкому червоному обличчі лиховісно заблищали темні нахабні очі. — Чарде, іспанець, який іде додому, — ласий шматок. На борту цієї незграбної руїни скарб. Їй-богу, нам, нарешті, поталанило.