Розділ VII ЛЮБОВНА ІСТОРІЯ ДЖЕРЕМІ ПІТА

ЛЮБОВНА ІСТОРІЯ ДЖЕРЕМІ ПІТА

Історія кохання Джеремі Піта, молодого шкіпера з Сомерсетшира, доля якого після жахливої ночі під Седжмуром міцно переплелася з долею Пітера Блада, належить до часів, великих успіхів Блада, коли під його командою було аж п'ять кораблів і більше тисячі людей. різних національностей, що охоче корилися запровадженій Бладом дисципліні, бо він був досвідчений ватажок і йому завжди щастило.

Блад тільки що здійснив дуже вдалий наскок на іспанську флотилію шукачів біля Ріо-дель-Хача. Він повернувся на Тортугу, щоб полагодити кораблі, і треба сказати, що це було зроблено своєчасно.

В цей час у Кайєнській затоці стояло кілька інших піратських суден, і містечко аж гуло від п'яних гульбищ. Шинки й крамнички, де продавали ром, процвітали, шинкарі й жінки — білі й мулатки, такого ж строкатого походження й національності, як і самі пірати, позбавляли цих морських розбійників більшої частини їхньої здобичі, яку вони відняли в іспанців, що в свою чергу рідко коли бували кращими від грабіжників.

Як завжди, це були неспокійні часи для мосьє д'Ожерона, представника французької Вест-Індської компанії й губернатора Тортуги.

Мосьє д'Ожерон, як ми знаємо, мав від піратів чималий зиск: він брав певний процент з їхньої здобичі, який вони охоче платили губернатору як портовий збір, а також використовував їх іншим шляхом. Ще в мосьє д'Ожерона, як ми теж пам'ятаємо, було дві дочки: ставна й смаглява Мадлена і тоненька життєрадісна Люсьєна. Але Мадлена всупереч усій своїй статечності піддалася залицянням одного негідника-пірата на ім'я Левассер. Щоб відвернути від неї небезпеку, батько посадив її на корабель і відправив у Францію. Проте Левассер, вчасно пронюхавши про це, кинувся навздогін і захопив той корабель. З дівчиною могло статися найгірше, якби не втрутився капітан Блад, який вирвав її з піратських рук і повернув, цілу й здорову, але протвережену досвідом, батькові.

Відтоді мосьє д'Ожерон почав приймати гостей у своєму великому білому будинку, що потопав у затишному саду на пагорбі за містечком, з особливою обережністю і розбірливістю.

Капітан Блад після такої великої послуги, зробленої губернаторській родині, вважався своєю людиною. А оскільки його офіцерів ніяк не можна було вважати звичайними піратами, всі вони були політичними бунтарями і тільки вигнання примусило їх увійти до «берегового братства», їх також добре приймали в домі губернатора.

Звідси виникали деякі труднощі. Якщо дім мосьє д'Ожерона був відкритий для Бладових офіцерів, то губернатор не міг зачинити двері перед іншими піратськими капітанами, не образивши їх. Через це він був змушений терпіти візити таких осіб, яких не любив і яким не довіряв, терпіти, незважаючи на протести свого гостя з Франції, витонченого й тендітного мосьє Меркера, що нітрохи не прагнув бути в товаристві якогось пірата.

Мосьє де Меркер був сином одного з директорів французької Вест-Індської компанії і, щоб набратись розуму, за наказом батька подорожував по колоніях, в яких була зацікавлена компанія. Фрегат «Сінь», що доставив його сюди тиждень тому, стояв на якорі в Кайєнській затоці, чекаючи, поки молодий джентльмен визнає зручним для себе вирушити далі. З цього можна було зробити висновок про високе становище цього молодика, бажання якого губернатору колонії годилось найвищою мірою шанувати. Але чи міг мосьє д'Ожерон виявляти до нього належну повагу, коли доводилось мати справу з таким, наприклад, нахабним і брутальним чваньком, як капітан Тондер з «Королеви Марго»? Губернатор не бачив ніякої можливості не пускати цього пірата в дім, як того бажав мосьє де Меркер, навіть тоді, коли вочевидь з'ясувалося, що негідника Тондера приваблює товариство мадемуазель Люсьєни.

Другою жертвою дівочих чарів став молодий Джеремі Піт. Проте Піт був людиною зовсім іншого складу, тому якщо його залицяння до Люсьєни пробуджували в душі мосьє д'Ожерона деякий неспокій, то цей неспокій аж ніяк не можна було прирівняти до тієї тривоги, причиною якої був Тондер.

Якщо коли-небудь існував чоловік, самою природою призначений викликати до себе любов, то цим чоловіком був Джеремі Піт з його відкритим, ніжним і гарним обличчям, чистими голубими очима, русявими кучерями і стрункою фігурою. Мужність і сила поєднались у ньому з жіночою м'якістю. Його неможливо було уявити змовником, яким він був колись, або піратом, яким він став.

Приємні манери й дар висловитись майже поетично завершували його принадні риси.

Інтуїція, а можливо, і мрії або якийсь лагідний відтінок у ставленні до нього дівчини, привели Джеремі до думки, що Люсьєна не байдужа до нього. Тому одного вечора, гуляючи з нею в губернаторському саду, він сказав дівчині, що любить її, і перш ніж вона встигла отямитись від цього освідчення, поцілував її в губи.

Вона стояла перед ним тремтяча й злякана.

— Мосьє Джеремі… ви… ви не повинні були цього робити, — мовила вона нарешті, і Піт побачив у сутінках, що на очі їй набігли сльози. — Якщо батько дізнається…

Джеремі гаряче перебив її:

— Авжеж, він дізнається. Я саме цього й хочу. Він дізнається зараз.

Віддалік з'явились мосьє де Меркер з Мадленою, і Джеремі не гаючись кинувся шукати губернатора Тортуги.