Розділ VI ЗОЛОТО САНТА-МАРІЇ

— Та годі тобі, іспанець чи не іспанець, а він шляхетний хлопець, — відповів Блад. — Вивезти ж звідси золото, коли він почув про наше наближення, було його обов'язком. Якби він був не такий шляхетний, він би втік разом з тим золотом, а не залишався б тут на своєму посту. А на шляхетність відповідають шляхетністю, ось що я тобі скажу про все це.

І тут, перш ніж Волверстон встиг що-небудь сказати, від річки, перекриваючи галас підпилих піратів, долинув пронизливий чистий звук сурми. Блад схопився на ноги.

— Це повертаються Хагторп та Ібервіль! — вигукнув він.

— Слава богу, вони запопали нарешті це золото! — мовив Волверстон.

Вони вибігли з будинку й кинулись до Земляного валу, куди вже мчав натовп піратів. Коли Блад вибіг на нього, перша з пірог уже підійшла до пристані, і з неї вистрибнув Хагторп.

— А ви швидко обернулись! — гукнув Блад, стрибаючи вниз назустріч йому. — Ну, як, вдало?

Хагторп, високий, плечистий, з головою, обмотаною жовтою хусткою, став перед Бладом.

— Вдало, та не для тебе, капітане, — загадково мовив він..

— Ти хочеш сказати, що ви їх не наздогнали? Ібервіль, який у цю мить вийшов з піроги, відповів за свого товариша.

— Нікого й не треба було наздоганяти, капітане. Цей зрадливий іспанець обдурив тебе. Він брехав, коли розповідав, ніби відіслав золото з міста, а ти повірив йому, повірив іспанцеві!

— Та кажіть же нарешті, що сталось! — урвав їх капітан Блад. — Він не відсилав звідси золота? Отже, ви хочете сказати, що воно тут?

— Ні,— відповів Хагторп. — Ми хочемо сказати, що після того, як він обдурив тебе своїми брехнями, ти безкарно відпустив його, не подбавши навіть про те, щоб-зробити обшук, і дозволивши йому забрати золото з собою.

— Що ти верзеш? — розсердився Блад. — Звідки ти це можеш знати?

— Миль за десять звідси нам по дорозі трапилось індіанське селище, і в нас вистачило розуму зупинитись там і спитати, чи давно пропливали піроги з іспанцями. Нам відповіли, що ніяких пірог повз селище не пропливало ні сьогодні, ні вчора, і взагалі ні разу після останніх дощів. От звідки ми знаємо, що твій благородний іспанець набрехав. Після цього ми зразу ж вирішили повернутись і напівдорозі назад натрапили на загін дона Домінго. Ця зустріч заскочила його зненацька, бо він аж ніяк не розраховував, що ми так швидко про все дізнаємось. Проте поводився так само спокійно і ввічливо, хіба трохи люб'язніше. Він зразу ж цілком щиро зізнався, що обдурив тебе, але сказав, що потім, після того як ми відпливли, передав золото тобі як викуп за себе й за тих, хто його супроводжує. Він додав, що ти доручив йому передати нам наказ негайно повертатись назад, і показав написану твоєю рукою записку, що гарантувала йому безпеку.

Тут втрутився Ібервіль і швидко закінчив розповідь:

— Але не будучи таким довірливим з іспанцями, як ти, і вважаючи, що хто збрехав один раз, брехатиме й далі, висадили всіх на берег і зробили трус.

— І ви знайшли золото? — вигукнув приголомшений Блад.

Ібервіль трохи помовчав і посміхнувся:

— Ти дозволив іспанцям взяти на дорогу стільки харчів, скільки вони хотіли. А чи не помітив ти, з якого джерела дон Домінго наповнив свої барильця?

— Барильця? — перепитав Блад.