Розділ VI ЗОЛОТО САНТА-МАРІЇ

— Тут немає золота, — відказав Блад, — але ж я не розпочинаю з тобою сварку через це. Ти повинен був сказати мені, друже, перш ніж ми подалися в ці мандри, що хочеш використати мене для того, щоб ми віддали до твоїх рук твого іспанського ворога та дочку. За цієї умови я не дав би дону Домінго слова честі в тому, що він буде в безпеці, і ти міг би винищити тут до ноги всіх іспанців. Але ти обдурив мене, Бразо Ларго.

— Ха-ха! — зареготав Бразо Ларго. — Я тобі більше нічого не скажу.

— Зате я скажу. Тут твої люди. Після того, що сталось, я не можу їм вірити. А слово яке я дав, змушує мене захищати іспанців доти, доки я перебуватиму тут.

Індіанець схилив голову.

— Зрозуміло. Доти, доки ти тут. А потім? — Якщо знову зніметься колотнеча, — вів далі Блад, — ми будемо стріляти і можемо вбити котрогось з твоїх хоробрих хлопців. Я шкодуватиму про це більше, ніж про втрату іспанського золота. Цього не повинно трапитись, Бразо Ларго. Тобі треба зібрати своїх людей і дозволити мені замкнути їх на якийсь час в одному з бараків у форті — задля їхнього власного добра.

Бразо Ларго замислився. Потім кивнув головою. Цей дикун мав багато здорового глузду. Отже, індіанців зібрали докупи, і Бразо Лаго, всміхаючись так, як уміє всміхатися тільки людина, яка вміє чекати, погодився на те, щоб усіх його людей разом з. ним замкнули в одному з бараків.

Пірати, що зійшлись у гурт, почали бурчати, і Волверстон взяв на себе місію висловити Бладові загальне несхвалення.

— Ти надто далеко заходиш, капітане, і ризикуєш заради якихось іспанських собак мати клопіт з індіанцями!

— О ні, зовсім не заради іспанців, а заради власного слова честі й отієї маленької індіанки з дитинчам. Іспанський командир ставиться добре до неї, до того ж він хоробрий хлопець.

— Що ж, поможи нам, боже, — відказав Волверстон і обурено відвернувся.

А за годину іспанці вже відчалювали від дерев'яної пристані. Пірати, стоячи на земляних мурах форту, з поганим передчуттям спостерігали за їхнім відплиттям. Із зброї Блад дозволив іспанцям узяти всього півдюжини мисливських рушниць. Проте харчів вони прихопили з собою цілу гору, при цьому дон Домінго, як передбачливий ватажок, особливу увагу приділив запасам питної води. Він сам простежив за тим, як барила з водою навантажили на піроги. Після цього він підійшов попрощатися з капітаном Бладом.

— Дон Педро, мені бракує слів, — мовив іспанець, — щоб віддати належне вашому благородству. Я пишаюся тим, що ви були моїм ворогом.

— Скажіть краще, що вам поталанило.

— Авжеж, і поталанило. Віднині я всюди, де будуть іспанці, говоритиму, що дон Педро Сангре — справжній джентльмен.

— На вашому місці я цього б не робив, — сказав капітан Блад, — бо ніхто вам не повірить.

Заперечуючи Бладу, дон Домінго спустився в пірогу, де вже сиділа його дружина-індіанка з їхньою дитиною-метисом. Іспанці відштовхнули пірогу від берега, і дон Домінго розпочав свої мандри в Панаму, маючи при собі записку від капітана Блада, в якій той наказував Ібервілю і Хагторпу пропустити іспанця, коли раптом з ними зустрінеться.

Коли настала вечірня прохолода, пірати зібралися на майдані у форті на учту. В містечку вони знайшли чималі запаси битої свійської птиці, кілька туш диких козлів, а в будинку домініканських монахів бурдюки з чудовим вином. Блад, який сів вечеряти з Волверстоном і Оглом у добре обладнаному помешканні іспанського командира, із задоволенням спостерігав, як бенкетують і веселяться його люди. Одначе Волверстон, що перебував у похмурому гуморі, не поділяв його настрою.

— Тримайся-но ти краще моря, ось що я тобі скажу, капітане, — пробурчав він між двома ковтками. — Там золото не запакують і нікуди не завезуть, коли підійти до нього на гарматний постріл. Ми отут сидимо після десятиденного походу, а нам же ще треба десять днів добиратись назад! І я ще дякуватиму долі, якщо ми виберемося звідси так само легко, як прийшли сюди, бо скидається на те, що ми матимемо мороку із старим Бразо Ларго. Нам дуже пощастить, якщо ми взагалі звідси виберемось. Цього разу ти напартачив, капітане.

— М'язи в тебе нівроку, Неде, а от тями катма, — відказав Блад. — Я нітрохи не напартачив. Що ж до Бразо Ларго, то він розумний дикун, сумніву у цьому немає» і він буде підтримувати з нами дружбу хоч би й тому, що ненавидить іспанців.

— Ну, а ти поводився так, начебто їх любиш, — промовив Волверстон. — Ти тільки й робив, що посміхався та розкланювався перед цим проклятим іспанцем, який обдурив нас із золотом, ти…