Розділ «Дбайлива облога Переклав Олекса Логвиненко»

— Так, він поїхав назовсім. Сюди вже не повернеться, принаймні пастором. Поїхав до одної жінки, своєї дружини. Я й тобі не хотів про це казати...

— Не хотів? А чому? Думаєш, я не знаю, що сталося з Кольшредером? І взагалі, це ж підтверджує ваші, ваші передбачення!..

— Коли такі передбачення збуваються, на душі не завжди весело. До речі, три Гольгери в одній сім'ї — це було б уже забагато.

7

І знову він мусить переступати межу, де не знаєш, що законно, а що вже протизаконно, де стикаються такт і безпека й те чи те може призвести до вибуху. Якби йому хтось був сказав, що колись він з'ясовуватиме — з метою безпеки,— на якому місяці жінка й від кого вона завагітніла, то він, мабуть, тільки посміявся б. Та коли добре поміркувати, то ця обставина може виявитись надзвичайно важливою, а саме: знати, з ким та жінка мала інтимні стосунки, наслідком яких і був той стан, що його називають вагітністю. Й оскільки на нього, Цурмака, поклади обов'язок подбати про безпеку молодої пані Фішер, а заразом — із цілком очевидних причин — навіть про безпеку її брата, який і сам являє собою загрозу для безпеки, то він повинен, певно, братися за цю справу ближче, адже «заплідник» (поки що він називає того чоловіка так) може ховатися за такою привабливою, суспільно-бездоганною личиною, що про нього нічого й не подумаєш — не з погляду моральності, а з погляду заходів безпеки. Взяти, скажімо, хоча б отого дивакуватого молодого Шублера; адже він хоч і не запліднив — принаймні поки що про це нічого не відомо — сусідку пані Фішер, проте інтимні стосунки з нею мав.

А справа з пані Фішер виявилася досить делікатною. Викривати чи доводити подружні зради не його діло, він відповідає тільки за її безпеку, а вона належить до того кола жінок, яким небезпека загрожує найбільше, і те, що вона завагітніла не від свого чоловіка, безперечно, можна довести. Той репортер із газети, що дзвонить завжди опівдні, ще жодного разу його не обманув. Цей чоловік звернув його увагу й на те, що старий Шретер чаклує у себе в майстерні над якимись дивними речами, а звідти ж, як-не-як, замок — мов на долоні, тільки прицілься; вказав він також на те, що старий Беверло лютує, а колишній лікар Цельгер глибоко ображений; то все переважно літні люди, за якими досі з його наказу наглядали тільки для годиться, як за другорядними, не дуже важливими постатями — лиш як за особами, з якими хтось може вступити в контакт, і за потенційних злочинців їх ніколи не мали. Одначе в тому їхньому гніві, люті чи образі цілком може ховатися жадоба насилля.

Зрештою, ця Фішер — уроджена Тольм, їй загрожує подвійна небезпека, а всі ті люди мають якесь відношення до Тольмів, яких досить важко привчити до дисципліни; обоє вони нерозважливі, часом просто недбалі, а особливо стара пані, в чиїй люб'язності й щирості він ніколи не сумнівався, їхній син Рольф не викликає в нього жодної підозри, хоч він і... Але ж то було давно, до того ж під час їхньої розмови Рольф глибоко проаналізував обставини, що склалися. А от другому синові Тольмів, Гербертові, він довіряє не зовсім: оті ААА (антиавтомобільні акції) — все це може обернутися гірше, ніж хлопець собі гадає. І ось у нього в руках цілком певна інформація про те, що Сабіна Фішер, уроджена Тольм, вагітна не на третьому місяці, а на шостому. Але ж п'ять місяців тому її чоловіка Ервіна Фішера протягом майже трьох місяців не було вдома! Клопоту з ним завжди чимало, адже він полюбляє вчащати до сумнівних нічних клубів, і оті його манери багатого гульвіси, звичка похизуватися... Те й те — хизування й безпека — важко поєднати одне з одним, і охорона тільки марно псує собі нерви. Зрештою, існує служба юридичної допомоги, а деталі його не обходять. Певна річ, тепер доведеться розслідувати всі любовні романи й тимчасові захоплення; не можна випускати з уваги нічого, і при цьому слід додержувати цілковитої секретності! Найбільше роботи й мороки в нього з Бляйблями, з отим її безголовим виставлянням голих грудей та іншими фокусами, які доводять його людей до безтями. А її походеньки по крамницях, поїздки, вечірки... Ще й Бляйбль зі своїми повіями, що їх теж не всіх як слід і перевіриш. А тим часом і в цих обставинах відчувається такий собі «лівий вітрець», що повіває від емансипаток. Колись майже всі повії додержувалися відверто реакційних поглядів, а тепер інша крайність — оці емансипатки; за ними тільки пильнуй. Завдає клопоту й милий старий Корчеде, що безнадійно й навік уклепався — це, видно, вже останнє старече кохання — в отого проклятого вилупка, який хоч і не викликає підозри, однак тип загалом досить злочинний і здатний на все; то хлопець страшенно жорстокий.

І, нарешті, сама Фішер, що своєю вагітністю просто завдає йому образи,— адже вона ставить під сумнів всю їхню бездоганну охорону; виходить, когось вони таки прогледіли. Десь же вона з ним та зустрічалась, якось та спілкувалась. Але ж цю жінку на кожному кроці охороняють, задля її ж добра; не могла вона домовитися з ним — із ким? — і по телефону, бо чий-чий, а її телефон вони перекрили цілком і повністю, і його й треба було перекрити — через оту бісову жінку, яку вони називають «Марією царицею небесною»; колись її, певно, однаково схоплять, і пані Фішер знає це й хоче, щоб її телефон прослуховували. А крім того, вона розчарувала його, сказати б, з морального погляду: ця мила, серйозна молода жінка, яку всі вважають такою набожною, такою святобливою — лагідна врода, майже мадонна, оте її пустотливе золоте дівчатко... І раптом виявляється такою досвідченою паскудою — адже без неї її бахур від них не втік би. І нема ніякої ради, хоч він знов і знов перечитує всі, геть усі протоколи й донесення про те, хто приходив у гості до них і до кого ходили в гості вони. А про те, що полюбовник прослизнув до неї вночі, шкода й думати. Навряд чи котрийсь інший будинок вони охороняють так, як її, не може вона там, чорти б її вхопили, приймати когось і кохатися з ним! Хоч при такому чоловікові (між нами кажучи, не чоловік, а мартопляс) воно й не дивно; вона ж мала б йому, Гольцпуке, довіряти, могла б про все розповідати, адже він розмовляє з нею досить частенько. Та, видко, гіркий досвід отієї сусідки — вони всі називають її «самочка Ерна» — посіяв у ній острах. Бо те, що призвело до виправданого з погляду безпеки розслідування амурних пригод Ерни, обернулося в її подружньому житті катастрофою. Розкопувати подружні зради й руйнувати шлюби — не його діло, він-бо, трясця його матері, не детектив. І все ж є перехідні зони, ризиковані конфлікти, обходити яких не можна. Дивно, як-не-як, що її рідний чоловік явно розучився виконувати найпростіші арифметичні дії. Чи, може, вона так забила йому баки своєю «баєчкою про третій місяць»? Незрозумілою виявилась і роль лікаря Гребнітцера. Довелося звернутися до вищих — доволі високих — інстанцій, щоб розтлумачити йому, що в такому, як цей, випадку він мусить порушити заборону про нерозголошення лікарської таємниці. Цей простодушний, надзвичайно милий старий лікар, ще з тих, що сідають зі стетоскопом на шиї край ліжка (він цю пані Фішер, сказати б, привів на світ), був просто мов громом уражений, коли йому полічили, мусили полічити, що тій людській істоті, яка розвивається в її лоні (і розвивається вочевидь «на славу»), не міг дати життя сам Фішер. «Тільки не Сабіна! Тільки не Сабіна!..» І хоч йому кінець кінцем і довелося підтвердити, що вона на шостому місяці, а також визнати, що в той сумнівний час, про який ідеться, Фішера довго не було вдома, він знай правив своєї: «Сабіна? Тільки не вона!» — та все бурмотів: «Підрахунки ще нічого не означають...»

А що ж потрібно, як не підрахунки, коли слід з'ясувати, хто батько дитини? Якщо молодій жінці під найсуворішою охороною пощастило непомітно скочити в гречку, тоді Люлер, Цурмак і Гендлер — адже вона завагітніла за їхнього чергування — чогось, виходить, не догледіли. Може, вона зустріла того «запліднила» тоді, як ходила по молоко, і десь у Бееретцовому корівнику чи в клуні... Коли йдеться про пані Фішер, сказати якесь вульгарне слівце просто не повертається язик. «Віддалася»?! Вона з тих, у кого це можна назвати «віддаватися». Тоді в Бееретців у неї має бути хтось такий, хто про це знає. Однак навряд, адже коли вона ходила по молоко, всі підступи до двору Бееретців були надійно перекриті, а клуню й корівник перед тим обшукували. Її взагалі не залишали без охорони — ні коли виїздила кататися верхи, ні коли йшла по крамницях чи до салону мод, ні навіть у душовій тенісного клубу. Все, про що пані Фішер домовляється по телефону, має бути неодмінно зареєстровано, бо саме за її телефоном — вона про це знає і не заперечує — треба пильнувати якнайсуворіше: вони все ж і досі сподіваються, що з'ясують, звідки дзвонить «Марія цариця небесна», і схоплять її. І все ж вона, як видно, десь таки здійснила потай акт, необхідний для того, щоб завагітніти. І знов гортаєш протоколи, списки платіжних доручень... Марна праця. Цей Бройєр, цей Клобер, Шублер, Гельмсфельд, блорські селяни... Малоймовірно, хоч зовсім відкидати таку можливість не варто. Молодий Бееретц цілком приємний на вигляд, гарної статури, досить освічений селянин... А вона ж таки жива людина, жіночна, досить часто й надовго лишається сама, і їй аж ніяк не позаздриш, бог свідок, що ні. А жінки, котрі часом приходять до неї на чай, бавляться, можливо, й лесбіянством, тільки ж, певна річ, не з нею, та й від цього, як відомо, не вагітніють. А взагалі в той час, про який ідеться, вона майже не виходила з дому, хіба вряди-годи кудись на вечірку, до того ж щодо одного в нього сумніву немає: вона не з тих жінок, що роблять це похапцем. Ні, вона спокійна, розважлива молода жінка, про її набожність навіть у газетах пишуть. І хоча набожність, на його думку, не гарантує від хибних кроків, однак він гадає, що для неї, коли вже на те пішло, головне душевність, аж ніяк не оті легковажні порно-розваги, які завдають іноді стільки клопоту декому з його людей.

Цей клятий вододіл між необхідністю безпеки й секретністю, ці нетрі переплетених рішень... Тут можна не тільки самому спіткнутись, а й занапастити ще один шлюб, такий, про який газети кричатимуть величезними заголовками. Це йому підказав той чоловік із газети. «Шлюб Фішерів, що його всі газети називають просто ідеальним, таким ідеальним, аж далі вже нікуди, зразковий шлюб між „Блетхеном“ і „Вуликом“, шлюб, де, як про це раз у раз нагадують, „панує світоглядна злагода“, цей шлюб не розпадеться на друзки тишком-нишком...» Адже де гарантія, що цьому вкрай самовпевненому Фішерові, який досі вочевидь ні про що не здогадується, так і не спаде на думку вирахувати її вагітність по місяцях? Або що він раптом не висуне версію про таємне побачення з дружиною — скажімо, на Багамських островах або ще десь. Правда, таку версію можна будь-коли спростувати.

До цього діла треба братися надзвичайно обережно. Той чоловік із газети знає, звичайно, дуже багато. Це ж він звернув його увагу й на схильність Корчеде до гомосексуалізму, і в такий спосіб вони напали на слід Петера Шлюма, який здатний на що завгодно (їм іще випала нагода й клопіт підслухати, як Корчеде ніжно називав його своїм «зайчиком»). Той Шлюм являв собою досить велику, а не якусь там «можливу» загрозу для безпеки, адже його майже спіймали на шантажі й спробі вчинити вбивство, і це крім сутенерства, гашишу та героїну; а йому ж ледве сповнилося двадцять років — такий собі гарненький, нівроку, як намальований, хлопчик з білявими кучерями і справжнім ангельським личком. Тепер жди «проколів», і «проколів» куди серйозніших, аніж оця несподівана вагітність у пані Фішер. Певно, доведеться все ж поговорити з нею ще раз, пояснити, яких висновків він дійшов унаслідок своїх роздумів, і просто попросити — задля безпеки її ж таки та її дитини — розкрити таємницю. Він пообіцяє держати все в цілковитій таємниці, а також повідомити її про наслідки перевірки «запліднила» й не чинити її коханню жодних перешкод. Зрештою, він же не якийсь там шпиг, що посилає своїх людей нишпорити по чужих ліжках та шафах! А якщо вона не зважиться відкрити своєї таємниці, тоді йому, перше ніж дати розпорядження приступати до рішучих розшуків «запліднила», доведеться поговорити з Дольмером, а Дольмерові, мабуть,— із Штабскі.

Ні, допускати «проколів» він не має права, і коли шлюб у них розпадається, то винна в цьому буде не поліція. Як-не-як, у Цумерлінга там сидить один Фішер, і коли одна з Фішерових невісток спіткнеться, то це відразу стане «проколом» поліції, хоча про сімейну кризу декотрі газети натякали вже й давніше.

На жаль, до телефону в Блорі підійшла хатня робітниця; вона сказала, що пані Фішер кілька хвилин тому кудись поїхала з матір'ю та дочкою; на жаль, Кюблер доповів про це лише через п'ять хвилин, після їхнього від'їзду, додавши, нібито Фішер «прихопила з собою дещо з речей» і все це скидалося на «невеличкий переїзд»; невдовзі з Тольмсгофена Гендлер майже тими самими словами — аж дивно — повідомив про приїзд тих двох жінок із дівчинкою і додав, що все це «нагадує невеличкий переїзд». А Ромер, який їхав позад жінок, запитав, що йому робити далі — повертатися до Блора чи залишатися в Тольмсгофені. Але потім Кюблер доповів із Блора, що незабаром після від'їзду звідти пані Фішер там з'явився сам Ервін Фішер; він узяв кілька паперів, покидав у машину досить багатенько валіз і знов кудись поїхав. Ще й так зневажливо, як він це вміє, сказав йому, Кюблерові, що кілька тижнів його вдома не буде. А оскільки й Блюм, як повідомив Кюблер, кудись поїхала, а наглядати час від часу, принаймні не постійно, за домом доручено тільки їй, то тепер, мабуть, уже нема потреби охороняти об'єкт так пильно, отож чи не можна, мовляв, йому, Кюблерові, піти додому... Це викликало в Гольцпуке роздратування, і він несподівано різко сказав Кюблерові зробити ласку й зачекати подальших розпоряджень. Він мав причину гніватись; адже досі Фішер була дуже розважлива, завжди йому про все повідомляла, попереджала про зміни в своїх планах, і він мав змогу спокійно перерозподілити своїх людей. Усе це, оця «безглузда втеча» з матір'ю й дочкою з Блора, свідчить про якусь напружену ситуацію, а може, й паніку. А від'їзд Фішера — то, певно, всього лиш випадковий збіг. Одначе потім, коли Ромер доповів із Тольмсгофена, що Фішер, побувши трохи в «замочку», подалася з дівчинкою до брата в Губрайхен і він, Ромер, змушений сам терміново приймати рішення, послав охороняти її Гендлера, почалося чортибатьказна-що; він, Ромер, нібито взяв на себе, поки все владнається, Гендлерові обов'язки в Тольмсгофені, де після конференції стало досить спокійно, і чекатиме тільки, доки його змінить Люлер, а тоді, якщо не буде інших вказівок, повернеться до Блора. Він, Гольцпуке схвалив Ромерові розпорядження, а тоді викликав по радіо Кюблера, вибачивсь, що повівся з ним трохи різкувато, і з жалем подумав про втрачену нагоду посидіти з Сабіною Фішер за чаєм і поговорити по щирості. Адже йому час від часу доводилося з нею розмовляти, дещо пояснювати, дещо в неї з'ясовувати, і бесідувати з тою молодою жінкою завжди дуже приємно. Вона вміє якось навдивовиж по-дитячому з чогось посміятися, з нею забуваєш про її кляте «становище», вона щоразу сама готує чай, іноді навіть вибачається за клопіт, що його завдає... І він забрав собі в голову, ніби вона цілком йому довірилась, вирішив завести з нею розмову й про цю делікатну справу, пояснити їй, що навіть у відданого коханця чи серед його оточення може бути щось таке, що потребує перевірки. Він уже навіть знав, з якими словами до неї звернеться, наприклад: «Внаслідок своїх міркувань я дійшов висновку, що дитина, яку ви чекаєте... На таку думку мене навели інтереси безпеки, а не моральності... Одне слово, що цій дитині дав життя, мабуть, любовний, зв'язок (тут треба ще помізкувати: „любовний зв'язок“ — не дуже вдало) не з вашим чоловіком, а з кимось іншим. А оскільки я відповідаю за вашу безпеку, то ви вже мені даруйте...» Вона, мабуть, почервоніла б, заходилася б доливати чай, може, й усміхнулася б чи розгнівалась, була б обурена, ображена, може, навіть прогнала б його, і йому перепало б від начальства... Ну й нехай! А тепер, коли вона сидить у брата в Губрайхені, в отій халабуді, по щирості з нею вже не побалакаєш, а про таке й поготів.

Чим довше він сушить собі голову, тим очевидніше стає, що любовний роман за межами Блора неможливий. Якби вона хотіла зустрітися з «заплідником» десь за Блором, то їй довелося б принаймні на годину-дві звідти поїхати, а це залишило б свій слід у протоколах — хай би лиш у вигляді знака запитання, але ж той знак потім розшифрували б, як тоді, коли вона частенько навідувалася з дочкою до Гребеля в Гетціграт, або тоді, коли раптом поміняла перукаря й поїхала вже не у Блюкгофен до Шиманскі, а в Гурбельгайм до Пікзене. Але ж у протоколах уже не зосталося жодного знака запитання. Зрештою, тепер вона взагалі перестала вчащати до перукарів і сама миє голову та дає лад своєму волоссю — отому прекрасному золотистому волоссю, милуючись яким він так любить попивати чай і провадити з нею задушевні розмови... Щодо сусідів, то насамперед на думку йому спадають Блемери, ця трохи фривольна сімейка, яка при нагоді влаштовує такі собі досить невимушені вечірки. Невимушені, але обтяжливі, бо декотрих підозрілих гостей доводиться перевіряти. Особливо Блемерового свояка Сульца, чоловіка явно багатого (звідки в нього те багатство, ще не з'ясовано, кажуть, він пописує під псевдонімом популярні порнографічні романчики). Обидва — і Блемер, і його свояк — чоловіки, певно, не в її стилі, вони надто несерйозні, надто фривольні і, звісно ж, не «для душі», а крім того,— він це щойно пригадав,— про Блемерів нема чого й голову собі сушити: адже вони живуть там усього два з половиною місяці, а вона вже на шостому і доти, як з'ясовано, жодних стосунків із Блемерами не мала. Отже, залишаються: молодий Бееретц, старий Германс, Клобер, Гельмсфельд, а в той час іще й Бройєр. Навряд, чи ймовірно, що тут замішаний котрийсь із них. Проте, коли йдеться про любовні справи, то він, Гольцпуке, уже відвик вважати за певні величини ймовірність або несхильність до отих «стилів». Скажімо, Корчеде, цей не лише привабливий, а й наділений тонким смаком літній чоловік — як-не-як, сім'янин, батько дорослих дітей, він і на клавесині грає, а коли вже припустити, що скаче в гречку, то йому можна приписати як «його стиль» хіба якусь освічену, пещену, десь так тридцятивосьмирічну актрису чи співачку — одне слово, Корчеде спокусився на найдешевший «стиль» продажного чоловіка, отого просто-таки вульгарного, брутального Шлюма. А Бляйбль? Його «стиль», як здавалося б — розпашілі від чардашу чи принаймні від фламінко танцівниці, а він узяв собі за третю дружину спокійну, привітну прибиральницю з Югославії, таку вже лагідну, мов ангел, і вона витримала з ним, певна річ, тільки два роки. І тепер, коли йому, Гольцпуке, зрештою ясно, що Сабіна справді вчинила те, що й сама назвала б подружньою зрадою, то зі списку підозрілих чоловіків він не може викреслити нікого — ні пристаркуватого Гельмсфельд а, в якого на таке діло, певно, не стало б ні снаги, ні, тим більше, бажання, ні отого кривоногого Клобера. У протоколах ці двоє фігурують як гості: Гельмсфельд заходив, здається, на «літературні» чаювання, а Клобер забігав (звичайно не надовго), щоб віддати овочі «власного виробництва» — салат, цвітну капусту («нічого не обприскувалося, люба пані доктор Фішер, гарантую»), вперто називав її «пані доктор», брав сигару, випивав чарочку коньяку, однак почував себе ні в сих ні в тих, майже завжди залишав у попільниці тільки надкурену сигару і жодного разу не затримувався довше, ніж на сімнадцять-вісімнадцять хвилин; отож із Клобера підозру можна спокійно зняти.

І, нарешті, залишаються — а кожну справу треба ж додумувати до кінця — його власні люди. Найбільшу підозру в нього викликає Цурмак — особливо, як подивитися на це діло очима самого Цурмака. В амурних справах йому, хоч він чоловік і одружений, сміливості не позичати, цей свого не прогавить; принаймні один раз, і то в ситуації вельми делікатній, що могла б погано скінчитися, він, не довго думаючи, на службі, в службовий час, закрутив роман із матір'ю одного юного правопорушника. Цурмак заарештував того хлопця за торгівлю гашишем, потім іще раз пішов до нього додому, щоб добряче перетрусити те «кубло», і, як згодом признався сам, «злігся» з хлопцевою матір'ю.

«Атож, я мав із нею це діло. Славна була жінка. Її звали Еллі, а прізвища вже й не пригадую. Ні, вона була не повія. Отож, а потім у службовий час іноді забігав до неї — не міг, знаєте, утриматись. Та ще й тепер, як проходжу повз той будинок, мене так і тягне туди,— я ж бо знаю, її чоловік і син — обидва за гратами. Подобається вона мені, можна навіть сказати, я її люблю, і в неї серце, як прийду, зразу розтане, я знаю. А Лісбет, моя жінка, ніколи про це не знала й навіть нічого не помічала. Та потім у душу мені все ж закрався острах: а що, думаю, як Еллі почне мене шантажувати? Однак вона так ніколи й не спробувала, навіть ні на що таке й не натякнула. Еллі... Добра була жінка, славна...»

І все ж таки Цурмака він відкинув. Відкинув через те, що дивився на це діло очима не Цурмака, а її, Сабіни Фішер. Про Цурмака він і подумати такого не може, принаймні ще менше, ніж про Клобера, хоч той — кривоногий пристаркуватий спекулянт, а Цурмак — показний, ставний поліцейський ще трохи отого давнього жандармського типу, чоловік на вигляд спортивний, відвертий і в очах жінок, мабуть, не позбавлений привабливості. Люлер (він розглядає їх за ступенем імовірності) теоретично готовий завжди й до всього, цей пригод не боїться і чимало їх має; він неодружений, проте для нього ця «бджілка» — з причин не амурних, а соціальних — на кільканадцять розмірів «завелика», «зависока». І надто небезпечна. Принаймні попасти з нею до газет — раз плюнути. Тут можна ускочити в халепу, а Люлер цього не любить. Ні, то не Люлер. І все ж, якщо це хтось із його хлопців... Чорт, вони ж бо всі люди та ще й чоловіки!.. Але ж ризикувати безпекою теж ніхто не стане... Залишається ще Губерт Гендлер. Цього чоловіка він так до краю і не збагнув; Гендлер йому до вподоби, це один із найнадійніших його людей, навіть теоретично підкований, чесний, знається на юриспруденції і жодного разу, зокрема й коли служив у поліції моральності, жодного разу не припустивсь ні найменшої некоректності. За нього, за його міцну сім'ю, за його погляди Кірнтер дає поруку, а те, що Гендлер часом буває знервований, а то й роздратований, психіатр пояснює його фінансовим становищем: чоловік явно перевитратився з будівництвом, з машиною та всілякими покупками. Однак у Гендлера є, як висловлюється Кірнтер, «неоціненний стабілізатор»: його дружина Гельга — розважлива, ніжна, спокійна жінка. І «майже красуня». Правда, серед родичів у них є два не таких «стабільних» елементи — Гельжина сестра Моніка та її приятель Карл Цурмайєн, теж такий собі надломлений соціолог, за яким, однак, не помічено нічого, анічогісінько підозрілого, хоч за часів, що могли б кинути на нього підозру, він був у Берліні. Тільки одне вказує на Гендлера як на можливого «запліднила»: з усіх згаданих тільки він коли не цілком, то принаймні в загальних рисах, безперечно, «в її стилі». Хлопець серйозний, набожний, як і вона, не позбавлений почуття гумору, хоч іноді справляє й протилежне враження, і по-чоловічому спокійний, що, звісно, їй імпонує; Гендлер досить фанатично ставиться до релігії (чого про Сабіну Фішер не скажеш) і з біса «праведний». Не правильний, а саме праведний, і навіть усупереч інструкціям заплющує на дещо очі. З-поміж решти охоронців Гендлер наче трохи аж чужий — не любить масних анекдотів, не дозволяє говорити при собі нічого непристойного, іноді дає колегам зайвий раз поглузувати з себе, і водночас навіть найбільші циніки ставляться до нього з повагою, а то й симпатією. Та чи Гендлер (сумління не дозволяє йому назвати Гендлера «заплідником», і він, розмірковуючи далі, вдається до слова «коханець»)... чи справді Гендлер її коханець або був ним? При слові «коханець» неймовірність стає меншою, а можливість, навпаки, ймовірнішою.

Один з його охорони? Щодо цього готових газетних заголовків хоч греблю гати, тим писакам тільки подай, отож краще буде, мабуть, залишити цю справу так, як є, і не квапитись підпрягати до неї ні Дольмера, ні Штабскі, а тому чоловікові з газети доведеться пояснити, щоб поки що не втручався в інтимне життя пані Фішер, оскільки безпеці, мовляв, тут ніщо не загрожує. А їй справді не загрожує ніщо. І все ж це може бути тільки або котрийсь із сусідів, або хтось із його людей. Одначе жоден із них загрози безпеці не становить, хіба лиш моральності, а те, що загрожує моральності,— не його діло. Гендлер? Цей теж із отих «задушевних». Але ж не слід забувати, як-не-як, про чарівну Гельгу, славну, щиру молоду жінку, з якою йому, до речі, вже не раз випадало танцювати. Отже: тепер Сабіна Фішер у свого брата в Губрайхені, і Гендлер її там охороняє. Обнесений високим муром пасторський будинок, ота романтична хатина, високі дерева, ліщинові кущі... Якщо вони крутять любов, то кращого місця й не придумаєш. Певна річ, її брат Рольф — не якийсь там «прогресивний» відчайдух, у чиїй голові сама порнографія, та і його сестричка-капіталісточка теж не така; Рольф належить скоріше до категорії високоморальних соціалістів, але коли він застане любу свою ультракапіталістичну сестричку десь у затишному куточку з кимось удвох, то, звісно, не стане їй ані докоряти, ані заважати. Отже, справа це, як не крути, делікатна, навіть дуже тонка, і найкраще буде, мабуть, для початку послати всіх трьох — Цурмака, Люлера й Гендлера — на курси до Штрюдербекена. Там і луг, і ліс, і буфет непоганий. Побігають по лісі, пограють у футбол, трохи постріляють, повчать теорію — воно їм не завадить. Вони це заслужили. А після курсів він висуне їх нарешті на підвищення, вони це теж заслужили, особливо Цурмак — через ту Бляйблиху він так попсував собі тоді кров, що потім категорично відмовився «ходити по крамницях з жінками взагалі, і на курорти щоб мене не посилали, де мусиш дивитись, як вони обпиваються в барах та виставляють напоказ цицьки, а тобі до них — зась! Ні-і, красненько дякую!» Отже, курси, а тоді відпустка й переміщення. Так воно всім буде краще; він це називає звичайною поліційною службою. Звісно, виникнуть кадрові проблеми. Четверта Бляйблева дружина збирається їхати на один з островів у Північному морі, і Бляйбль просить ужити «відповідних заходів». Виходить, треба терміново побалакати з Дольмером, а може, навіть дійти до самого Штабскі й зажадати підсилення. Але жодного слова про те, що Фішер вагітна — то справа її, справа її чоловіка, справа її коханця, якщо той узагалі про це знає. Він, Гольцпуке, уже не має сумніву, що вона не заговорить про це ніколи в світі. А якщо люди Цумерлінга потім і накриють її мокрим рядном, то попадеться вона, але не він. Треба тільки негайно подзвонити тому з газети й розтлумачити, що вагітність пані Фішер на безпеку жодною мірою не впливає; можна буде пояснити йому, що більш ніякої такої інформації від нього не вимагають.

8

Кінець кінцем, може, їй навіть пощастить довести, що Бройєр знав про її стосунки з Петером і ставився до них терпляче. Якщо він таки подасть на суд, йому треба буде тільки показати путівки, які він, звісно ж, ретельно вивчив, проаналізував і з яких недвозначно випливають — один-два рази на тиждень — оті двадцять три кілометри (їх можна легко переміряти), а потім стоянка, що тривала одну, дві, а часом і три години. Хіба ж він не казав Петерові, підморгуючи: «Ви там когось навідуєте?» Хіба ж Петер не кивав головою і не заявляв з готовністю, що ці сорок шість кілометрів в обидва кінці записує «своїм коштом»? Хіба ж Бройєр не знав, що від підприємства додому рівно двадцять три кілометри? Хіба вони вдвох їх не переміряли — вже хоча б через податок — хтозна й скільки разів? Зрештою, є свідки, залишається тільки сподіватись, що вони скажуть правду. Наприклад, бухгалтер Пляйн; адже йому, в разі чого, досить буде тільки подати фінансові звіти. А що, що ж собі думав тоді Бройєр? Як він пояснить це на суді: двадцять три кілометри «своїм коштом», дві години простою «своїм коштом» — де ж? Звичайно, вдома вони про це ніколи не розмовляли, і все ж таки... Бухгалтер, путівки... І це тривало, як-не-як, два місяці, навіть більше, й тривало б і далі, якби не оця клята історія з безпекою, якби в Петерових паперах не виявилося кілька дурниць і якби не отой ідіотський пістолет, такий старомодний і безглуздий, що навряд чи й на іграшку придатний. Одне слово, револьвер зразка десь тисяча дев'ятсот дванадцятого року. Правда, з патронами.