Розділ «Груповий портрет з дамою Переклали Євген Попович (розділ I-III, IX-XIV) та Юрій Лісняк (розділи IV-VIII)»

У цьому зв'язку важливо відзначити, що Лені відмовилась носити жалобу й виказувати горе; згідно з обов'язком, вона повісила фото А. поруч з портретами Ергарда й Генріха, проте вже наприкінці 1942 року зняла його зі стіни.

Далі йдуть два з половиною спокійні роки; Лені минає дев'ятнадцять, двадцять і нарешті двадцять один рік. Вона більш не ходить на танці, ані разу, хоча Маргрет і Лотта час від часу дають їй таку нагоду. Вряди-годи буває в кіно, дивиться (згідно зі словами Лотти, що, як і раніше, купувала їй квитки) такі фільми, як «Хлопці», «В бій за Німеччину», «В цілім світі над усе». Бачила вона також «Дядечка Крюгера» й «Небесних псів» — і жоден з усіх цих фільмів не викликав у неї навіть сльозинки. Вона грає на піаніно, зворушливо доглядає матір, що знов тяжко нездужає, і часто ганяє за містом на автомобілі. Вона чимраз частіше відвідує Рахель, возить їй каву в термосі, бутерброди в бляшанці для сніданків, сигарети. Оскільки воєнна економіка стає дедалі суворіша, а робота Лені в фірмі дедалі фіктивніша, на початку сорок другого року, після проведеної в фірмі пильної перевірки, їй загрожує реквізиція машини. І тоді від Лені вперше почули прохання: вона попросила батька, щоб їй «залишили цю забавку» (тобто автомашину «адлер»), а коли батько відповів, що тепер це залежить уже не тільки від нього, вона все ж не вгамувалась і просила доти, поки він «натиснув на всі пружини й таки виклопотав для неї пільгу ще на півроку» (Лотта Г.).

Тут авт. дозволить собі досить серйозне втручання і спробує сконструювати ніби гіпотетичну долю своєї героїні за інших умов, поміркувати про те, що могло, що мало, мусило б вийти з Лені, якби...

По-перше: якби з трьох юнаків, що досі мали якусь вагу в житті Лені, єдиний Алоїз не загинув на війні.

В такому разі, мабуть, А., оскільки військова служба, очевидно, була його справжнім покликанням, дійшов би з боями до Москви, став би лейтенантом, капітаном, а може — радянський полон ми в нашій гіпотезі обминаємо,— до кінця війни й майором, набрав повні груди орденів; якось перебув би американський, англійський чи французький полон; устиг би під тиском обставин утратити свою часткову наївність, або ж був би позбавлений її, може, й силоміць; відпущений додому, два роки — а якби його відпущено в числі останніх, то один рік — працював би чорноробом, можливо, разом зі старим Груйтеном, якому принижений А., безперечно, був би любіший, ніж А. переможний; напевне, дуже рано повернувся б до армії, тобто до теперішнього бундесверу, і тепер, у п'ятдесят два роки, напевне був би вже генералом. Чи міг би він знову стати партнером Лені в подружніх чи навіть любовних стосунках? Авт. заявляє: ні. Звичайно, той факт, що Лені — об'єкт дуже мало придатний для гіпотез, утруднює наші міркування. Чи зважилась би Лені на ту любовну пригоду вельми інтенсивного характеру, яку ми ще маємо описати, якби... Авт. заявляє: вона зважилась би на ту пригоду, навіть якби...

Нема сумніву, що А., який і в п'ятдесят два роки, застрахований від лисини своїм пфайферівським чубом, лишався б іще красенем, у разі крайньої потреби зміг би заступити служку, скажімо, в Боннському або ж у Кельнському соборі; але до чого нам вродливі генерали, що вправно помахують требником і смиренно підносять обмивальницю та чашу з вином? До чого вони нам? Припустімо навіть, що Лені, хоча й невірна йому, все ж «не порвала з ним» і час від часу виконувала б свій подружній обов'язок. Чи могла б вона в такому разі, з трьома або чотирма дітками-«янголятами» й самим А. в ролі генерала-служки, бути присутньою на тій першій (але не останній) військовій месі бундесверу, що її 10 жовтня 1956 року відправив у кельнській церкві св. Гереона кардинал Фрінгс? Авт. заявляє: ні. Він не бачить там Лені. А. він там бачить, навіть і діток-«янголяток», але тільки не Лені. Де він іще бачить Алоїза, то це на обкладинках ілюстрованих журналів. Він — тобто авт.— бачить А. також військовим аташе у Вашінгтоні чи навіть у Мадріді, але ніде він не бачить Лені, а в товаристві славних панів Наннена та Вайдемана й поготів. Може, авт. просто бракує зорової уяви, що він бачить А. скрізь, а Лені — ніде; й навіть її дітей бачить, а саму її — ні? Звичайно, зорова уява авт. розвинена дуже погано, але чому ж тоді він так виразно бачить А. й не бачить тільки Лені? Оскільки десь у космосі напевне літає ще не відкрите, невідомо ким збудоване штучне небесне тіло, на якому встановлено велетенську — може, з цілу Баварію завбільшки — електронну обчислювальну машину, яка за одну мить може скласти вам будь-чию гіпотетичну біографію, то доведеться, мабуть, зачекати, поки те небесне тіло відкриють. Цілком очевидно, що Лені, якби вона схотіла сама чи хто інший примусив би її стати супутницею життя А., з великої нудьги погладшала б і важила б тепер не на триста грамів менше, а на десять кілограмів більше за ідеальну як на її зріст вагу. Але ж це знов потрібна велетенська ЕОМ, завбільшки з Північний Рейн — Вестфалію, спеціалізована на дослідженнях секретної діяльності організму, щоб установити, через які внутрішні й зовнішні процеси людина типу Лені може стати огрядною. І чи можна побачити, як Лені, в ролі дружини військового аташе в Сайгоні, Вашінгтоні чи Мадріді, танцює або грає в теніс? Огрядна Лені — можливо; та, що ми знаємо,— ні.

Шкода, що небесних приладів, які можуть перерахувати в надлишок чи дефіцит ваги кожну невиплакану С. І, усе Б., увесь П., увесь С. II і все С. III, ще не відкрито. Бо приписувати Лені щось уявне, гіпотетичне — це неймовірно важке діло; але якщо, згадані ЕОМ усе ж таки існують, то чому наука (на відміну від енциклопедій) не хоче нам допомогти?

Отже, якщо гіпотетичний життєвий шлях А. вимальовується в авт. уяві надзвичайно чітко і ясно, то Лені він не бачить ніде; зокрема — відверто кажучи — під час виконання будь-яких подружніх обов'язків.

Шкода, дуже шкода, що нам ще не приступні небесні прилади, які могли б відповісти на сакраментальне питання: «Скажи мені, який у тебе надлишок чи брак ваги, і я скажу тобі, який надлишок чи брак С. І, П., С. II, Б. і С. III, впливаючи на твій шлунок, кишки, спинний мозок, печінку, нирки, підшлункову залозу, обертає твої хаотичні вчинки й почуття на той надлишок чи брак ваги?» Хто відповість нам на питання, скільки б важила Лені, якби:

по-друге — з війни вернувся живий тільки Ергард;

по-третє — Ергард і Генріх;

по-четверте — Ергард, Генріх і А.;

по-п'яте — Ергард і А.;

по-шосте — Генріх і А.?

Безперечне одне: якби Ергард лишився живий, той ще не відкритий небесний прилад дуже тішився б із ваги Лені (ЕОМ теж уміють тішитись), із фантастичної секреторної рівноваги її організму. А тепер — найголовніше питання: чи попала б Лені у випадках 1—6 до Пельцерового квітникарства, а якби виникли внутрішні конфлікти, як би вона поборола їх?

В кожному разі, є підстави гіпотетичне співжиття Лені з А. оцінювати скептично, зате зустріч у шлезвіг-гольштейнському вересі, що її, очевидно, планувала Лені, напевне була б цілком успішна. Нема сумніву також, що заміжжя аж ніяк не спинило б Лені, якби на її обрії з'явився хтось «справжній». Згідно з усім, що ми знаємо про Ергарда, досить легко уявити її дружиною викладача гімназії (основний предмет — німецька мова), дружиною (чи просто супутницею життя) редактора нічних радіопрограм, дружиною видавця авангардистського часопису (і треба тут відзначити, що Ергард також познайомив би її з віршами того німецькомовного поета, з яким її згодом познайомив інший,— Георга Тракля). Можна бути певним, що Ергард і досі кохав би її, а от чи вона його — це навряд чи можна гарантувати більш як на двадцять років; але так само безперечно, що Ергард ніколи в світі не домагався б від неї кохання, посилаючись на якесь право, і це забезпечило б йому на все життя якщо й не конче безумовну вірність Лені, то принаймні її щиру приязнь. Кого ще авт. (несподівано для себе самого) не бачить, то це Генріха; і не бачить його так-таки ніде, ні на якій гіпотетичній роботі чи службі, так само як не бачили його й усі єзуїти.

Тут слід — у зв'язку з певними лексичними довідками — поставити ще питання: а що ж таке найвищі життєві блага? Хто скаже нам, для кого яке життєве благо вище, а яке нижче? Щодо цього в енциклопедичних словниках, навіть авторитетних, є дуже прикрі прогалини. Доведено, що є люди, для яких 2 марки 50 пфенігів являють куди вище життєве благо, ніж будь-чиє людське життя, крім їхнього власного, а є навіть людці, що задля шматка кров'яної ковбаси, який їм подано чи не подано, ладні не вагаючись пожертвувати такими життєвими благами їхніх дружин і дітей, як мир і спокій у родині та споглядання батькового обличчя, хоч раз нарешті веселого й радісного. А як стоїть справа з тим життєвим благом, що його нам вихваляють під назвою «блаженство» (скорочено Б.)? Адже ж, хай йому біс, дехто буває досить близько до Б., коли нарешті назбирає три-чотири недокурки, з яких можна скрутити цілу цигарку, або зможе вицідити півковтка вермуту з викинутої кимсь пляшки, а декому, щоб — принаймні за типово західним звичаєм експрес-кохання — побути щасливому яких десять хвилин, а точніше кажучи, щоб похапцем злягтися з жаданою для нього (неї) в даний час особою, потрібен приватний реактивний літак, яким можна непомітно для особи, що згідно з церковними й цивільними законами має забезпечити йому (їй) Б., за час між сніданком і полуденною кавою хутенько злітати до Рима, до Стокгольма чи навіть (правда, для цього потрібен уже час аж до наступного сніданку) до Акапулько.

Треба тут остаточно констатувати, що досі багато НЛО (нерозпізнаних літаючих об'єктів) з багатьма ЕОМ ще не відкрито.

Приміром, де реєструється відчуття душевного Б., а де фізичного; де відображається графічно, як на кардіограмі, функція наших кон'юктивальних залоз; хто рахує наші С. І, коли ми нищечком плачемо вночі? І хто, нарешті, дбає про решту наших С.— С. II та С. III? Та хай йому чорт, невже автори повинні самотужки розв'язувати всі ці проблеми? Навіщо ж тоді вся наша наука, коли вони пускають оті безбожно дорогі ракети, аби привезти з Місяця трохи пороху чи простого каміння, а тим часом ніхто не може бодай знайти на небі той НЛО, де б можна добути інформацію про відносність життєвих благ? Чому, наприклад, деяким жінкам за право зовсім недовгий час поспати з ними платять дві вілли, шість автомобілів і півтора мільйона марок готівкою, і в той же час — як доводять статистичні дані — у одному старовинному славному місті, де за традицією дуже поширена проституція, тоді, коли Лені було сім-вісім років, молоді дівчата віддавались чоловікам і навіть задовольняли бажання тих клієнтів, які вимагали додаткових любовних утіх, за чашку кави вартістю в вісімнадцять пфенігів (разом з чайовими офіціантові двадцять, а точніше сказати дев'ятнадцять і вісім десятих, але який монетний двір буде карбувати монети вартістю 0,1 чи 0,2 пфеніга, що їх на один нещасний пфеніг мусить іти аж десять чи відповідно п'ять) та за сигарету вартістю два з половиною пфеніги, отже, загалом за 22,5 пфеніга?

Можна гадати, що стрілки вимірювальних приладів життєвої ЕОМ бігають по циферблатах як шалені, мусячи відзначати такі величезні коливання в ціні тієї самої послуги — від 22,5 пфеніга до приблизно двох мільйонів марок.