— Хіба ти вже не пізнаєш мого голосу?
— Не пізнаю. Чого тобі?
— Я виїжджаю,— сказала вона.
— І я виїжджаю,— відказав він.— То й що? Усі виїжджають, майже всі. Я завтра їду до Цаллігкофена.
— Ні,— сказала вона,— я виїжджаю назавжди, до батька, у Відень...— їй раптом спало на думку: Відень — це, мабуть, теж якось пов'язане з вином, принаймні, так співають у піснях.
— Відень,— сказав він,— це на південь... І ти там житимеш?
— Умгу.
Він дивився на неї знизу вгору, якось наче в небо, і той погляд, непорушний і мов зачарований, злякав її. Я не твій Єрусалим, подумала вона, ні, справді ні, і все ж таки, мабуть, отаким поглядом дивилися прочани, вгледівши перед собою вежі священного міста.
— Я...— стиха мовила дівчина,— я все бачила.
Він посміхнувся.
— Зійди вниз,— сказав він,— зійди лишень униз.
— Я не можу,— сказала вона,— мати мене замкнула, мені не можна показуватися надворі, аж поки й на поїзд... А ти...— вона зненацька замовкла, важко й неглибоко задихала від хвилювання й сказала те, чого не хотіла говорити.— А ти... піднімися краще сам.
Я не твій Єрусалим, думала вона, ні.
Він, не опускаючи очей, спитав:
— Як до тебе вибратися?
— Вилазь на альтанку, а я подам тобі руку, й ти перелізеш на веранду.
— Я... мене чекають...— А сам уже пробував рукою, чи міцні жердини альтанки; їх нещодавно поприбивали й нещодавно пофарбували; густе й темне листя винограду п'ялося по них угору, як по драбині.
Пістолет важко стукав хлопця по стегні; коли він підтягся до флюгера, на думку йому спав Гриф, що оце лежить там, у своїй халабуді, з незасмаглими грудьми й рум'яними щоками, під дзижчання настирливих мух; і Паулеві згадався невеличкий плаский нікелевий пістолет: треба спитати Грифа, чи окислюється нікель, якщо так, то нехай скаже, щоб не їли з тієї банки повидла.
Руки в дівчини були більші й дужчі, ніж у Грифа, більші й дужчі, ніж у нього, Пауля; він відчував це й тому засоромився, коли вона допомагала йому перебратися з гребеня альтанки на веранду.
Він оббив із рук пилюку й сказав, не дивлячись на дівчину.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Поїзд точно за розкладом. Де ти був, Адаме. І не промовив жодного слова. Більярд о пів на десяту. Груповий портрет з дамою. » автора Генріх Белль на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Оповідання“ на сторінці 47. Приємного читання.