Розділ «Оповідання»

Він глянув на годинника: було ще тільки пів на одинадцяту, але гучномовець невблаганно повторював:

— Пане докторе Мурке, на вас чекають у студії номер тринадцять! Пане докторе Мурке, на вас чекають у студії номер тринадцять!

Гучномовець висів над прилавком, під гаслом, намальованим на стіні з наказу шефа: «Дисципліна — це все!»

— Ну,— мовив Швендлінг,— іди, не поможеться.

— Атож,— сказав Мурке,— не поможеться.

Він підвівся, поклав на столі гроші за сік, прохопився повз стіл позаштатних працівників, вийшов із буфету, вскочив у ліфт і, поминувши п'ять Шрершнауцових попільничок, опинився нагорі. На дверях помічника режисера музично-драматичних передач він побачив свій образок серця Христового й подумав: «Дяка богові, тепер на радіо є хоч один без смаку зроблений малюнок».

Відчинивши двері до монтажної, він побачив техніка, що спокійно сидів перед чотирма картонними коробками, і втомлено спитав:

— У чому річ?

— Ті впоралися швидше, ніж сподівалися, і в нас тепер є зайвих півгодини. Я подумав, може, ви схочете використати цей час.

— Авжеж,— сказав Мурке,— в мене о пів на першу побачення. Будемо починати. Що це за коробки?

— Я взяв по коробці на кожний відмінок,— відповів технік,— В оцій у мене називний і знахідний, отут — давальний, а отут,— він показав на маленьку коробочку з етикеткою «Натуральний шоколад»,— тут обидві кличні форми: праворуч — добра, ліворуч — негодяща.

— Чудово,— сказав Мурке,— то ви вже порізали цей непотріб?

— Так,— сказав технік,— і якщо ви записали, що за чим уклеювати, то ми щонайбільше за годину впораємося. Ви записали?

— Записав,— відповів Мурке.

Він дістав з кишені папірця, де були позаписувані цифри від 1 до 27 й проти кожної вказаний був відмінок, тоді сів і простяг технікові коробку з сигаретами. Поки вони курили, технік перемотав на котушку порізані стрічки з виступами Бур-Малотке.

— Перша вирізка,— сказав Мурке,— тут іде знахідний.

Технік потягся до першої коробки, взяв клаптик стрічки і вклеїв, де слід було.

— Друга,— знов озвався Мурке,— давальний.

Вони працювали швидко, і Мурке зітхнув з полегкістю, побачивши, що робота триватиме недовго.

— Тепер,— сказав він далі,— буде клична форма. Візьмемо, звичайно, гіршу.