Розділ «Оповідання»

З півдня в понеділок і зранку у вівторок Мурке тричі переслухав півгодинні бесіди Бур-Малотке про мистецтво, повирізав слово «бог», а в короткі хвилини перепочинку мовчки курив удвох з радіотехніком і думав про шефову любов до життя й про ту ницу істоту, що її шанував Бур-Малотке. Мурке ніколи доти не читав ані рядка, написаного Бур-Малотке, і жодного разу не чув його виступів. Уночі проти вівторка Мурке наснилися сходи, такі височенні та круті, як Ейфелева вежа, він брався тими сходами нагору, аж раптом побачив, що вони змащені милом, а нанизу стоїть шеф і погукує: «Ну ж бо, Мурке, ну, моторніш, покажіть лишень, чого ви варті!» Проти середи знов приверзлося казна-що: нібито він, не сподіваючись лиха, пішов собі подивитися на ярмарок і вирішив спуститися з ярмаркової гори-ковзанки; заплатив тридцять пфенігів якомусь чоловікові при вході, і обличчя того чоловіка здалося йому знайомим. Та, рушивши вгору, несподівано побачив, що гора заввишки добрих кілометрів десять і вороття назад уже немає. Тої ж таки миті йому сяйнуло в голові, що взяв від нього тридцять пфенігів не хто інший, як шеф.

Після таких снів йому вранці вже не треба було звичайного невинного почастунку страхом.

Була вже середа. Цієї ночі Мурке не бачив уві сні ані мила, ані ярмаркової гори, ні шефа. З усміхом зайшовши до Будинку радіо, він кинувся в кабіну ліфта, піднявся на шостий поверх — і все пішло, як звичайно: чотири з половиною секунди страху, скрегіт ланцюгів, знайомий непотинькований закуток; далі спустився на четвертий поверх, вийшов з ліфта й подався до студії, де мав зустрітися з Бур-Малотке. За дві хвилини до десятої він сів у зелене крісло, привітався до техніка й закурив сигарету. Тоді спокійно витяг з нагрудної кишені папірця й поглянув на годинник. Бур-Малотке ніколи не спізнювався, в кожному разі, його пунктуальність увійшла в приказку; і тільки-но секундна стрілка відлічила останню секунду години, хвилинна вказала на «12», а годинна — рівно на «10», двері відчинилися, і Бур-Малотке увійшов до студії. Мурке підвівся, привітно всміхаючись, пішов йому назустріч і відрекомендувався. Бур-Малотке подав Мурке руку і, всміхнувшися й собі, сказав:

— Що ж, до роботи!

Мурке взяв зі столу цидулку, встромив у рот сигарету й, глянувши в папірець, почав:

— В обох ваших виступах слово «бог» ужите рівно двадцять сім разів, отож я проситиму вас двадцять сім разів промовити нам вислів, який треба вклеїти натомість. Взагалі, ми були б вам дуже вдячні, якби ви проказали нам його тридцять п'ять разів, щоб ми потім, коли візьмемося вклеювати, мали деякий запас.

— Гаразд,— усміхнувся Бур-Малотке й сів.

— Тут, щоправда, є одне ускладнення,— провадив Мурке.— Слово «бог» у ваших виступах пов'язане з іншими словами, тому вислів «та вища істота, яку ми шануємо», треба з ними узгодити. Усього ми маємо,— він привітно всміхнувся Бур-Малотке,— п'ятнадцять називних відмінків, себто «та вища істота, яку ми шануємо», сім родових —«тієї вищої істоти, яку ми шануємо», п'ять давальних —«тій вищій істоті, яку ми шануємо», і ще одну кличну форму — там, де ви кажете: «О господи!» Я дозволив би собі порадити вам залишити кличну форму — промовити ще: «О ти, вища істото, яку ми шануємо!»

Бур-Малотке вочевидь не сподівався таких перепон; він трохи аж спітнів, необхідність узгодження між словами неабияк його стурбувала.

Мурке вів далі.

— Загалом,— так само ввічливо й приязно казав він,— щоб двадцять сім разів промовити цей новий вислів, потрібно хвилину й двадцять секунд, тимчасом як слово «бог», проказане двадцять сім разів, забирало тільки двадцять секунд. Прийнявши запропоновані зміни, ми повинні скоротити кожен ваш виступ на півхвилини.

Бур-Малотке вкрився ще ряснішим потом. Подумки він уже лаяв себе за свій клятий сумнів релігійного характеру, а вголос запитав:

— Чи ви вже повирізали слово «бог»?

— Так,— відповів Мурке, дістав з кишені бляшану коробочку для сигарет, розкрив її й простяг Бур-Малотке: там лежали манісінькі клаптики темної стрічки.— Осьде слово «бог», що його ви промовили двадцять сім разів,— тихо сказав Мурке,— може, візьмете собі?

— Ні,— люто мовив Бур-Малотке,— дякую. Я поговорю Щодо цієї хвилини з директором. Які передачі йдуть за мною?

— Завтра,— повідомив Мурке,— після вашого виступу йде хроніка культурного життя, редактор передачі — доктор Грем.

— До біса,— сказав Бур-Малотке,— з Гремом не дійдеш згоди.

— А післязавтра,— провадив Мурке,— за вами йде передача «Полинемо в таночку».

— А, Гуглім,— простогнав Бур-Малотке.— Відділ дозвілля зроду не подарував культурі й чверті хвилини.

— Правда,— охоче підтримав Мурке,— не подарував.—. Він надав своєму молодому обличчю виразу безмежної скромності.— Принаймні відколи я тут працюю.