Розділ «Оповідання»

— Чого ти не взяв своїй мамі кави?

Тоді мій дід підвівся й відповів:

— Бо ви мені винні стільки грошей, скільки коштують п'ять кілограмів кави.— Він дістав з кишені п'ять камінчиків і, простягнувши їх молодій пані, докінчив: — Ось ті п'ятдесят п'ять грамів, що не вистачає до півкілограма. Отака у вас щербата справедливість.

І перше ніж пані Балек обізвалась, усі чоловіки в церкві затягли спів.

«Земна справедливість, о Господи, вбила тебе».

Поки Балеки були в церкві, Вільгельм Вола, браконьєр, заліз до тієї кімнатчини в замку, де провадилися розрахунки з дітьми, викрав терези й грубу книгу в шкіряній оправі, куди було записано кожен кілограм грибів і кожен кілограм зілля, куплений Балеками в селян; до самісінького вечора сиділи в хаті моїх прадіда й прабаби чоловіки з села й рахували, а порахували тільки десяту частину спроданого,— та коли нарахували вже багато тисяч талерів і ще не дійшли кінця рахунку, налетіли жандарми з округи, з бійкою та пострілами вдерлися до прадідової господи й силоміць забрали книгу й терези. В тій колотнечі вбили малу дідову сестру Людміллу, кількох чоловіків поранили та ще браконьєр Вільгельм Вола заколов жандарма.

Забунтувало не саме наше село, а й Блаугау та Бернау, і, мабуть, з тиждень, ніхто не працював на льонарнях. Проте згодом наїхала сила жандармів, і всім чоловікам та жінкам пригрозили в'язницею, а Балеки змусили пастора привселюдно в школі вивіряти терези й довести всім, що стрілка справедливості правдива. Тоді чоловіки й жінки вернулися до роботи на льонарнях, але ніхто не пішов до школи дивитися на пастора з терезами, й він стовбичив там сам-один, безпорадний і понурий, з гирями, терезами й пакуночками кави.

І знов діти збирали гриби, знову рвали чебрець і маренку, але щонеділі в церкві, тільки-но її поріг переступали Балеки, починався той самий спів:

«Земна справедливість, о Господи, вбила тебе».

І тоді окружний начальник наказав оголосити по всіх селах, що той псалом співати заборонено.

Дідовим батькам довелося покинути рідне село, свіжу могилу малої дочки; вони стали кошикарями, та ніде не осідалися на довший час, бо скрізь і всюди з болем бачили, що стрілка справедливості й тут сфальшувала. І знов ішли вони за своїм критим возом, що поволі тягся шляхом, вели з собою сухоребрих кіз, і перехожий, що траплявся дорогою, міг почути з халабуди спів:

«Земна справедливість, о Господи, вбила тебе».

І якби хто схотів послухати, йому розповіли б історію Балеків фон Білганів, чия справедливість була на одну десяту вищерблена. Та майже ніхто не спинявся послухати.

Мовчання доктора Мурке

Переклала Євгенія Горева

Щоранку, тільки-но зайшовши до Будинку радіо, Мурке проробляв таку собі екзистенційну вправу: вскакував до кабіни патерностера, але, замість вийти на другому поверсі, де була його редакція, їхав вище, минав третій, четвертий поверх, і щоразу, як кабіна на мить зависала над площадкою п'ятого поверху й, скрегочучи, пересувалась над глибоким ліфтовим колодязем, де лиснючі від мастила ланцюги вкупі з усім іншим залізяччям бряжчали й рипіли, наладнуючись на спуск,— Мурке відчував страх; він злякано прикипав очима до цього єдиного на весь будинок непотинькованого закутка й зітхав з полегкістю, коли кабіна, пересунувшись, поволі рушала донизу, минаючи п'ятий, четвертий і третій поверхи; Мурке розумів, що страх його безпідставний, чогось лихого з ним, звичайно, не станеться, просто не може статись, а якби вже щось і сталось, якби, скажімо, кабіна застряла нагорі,— в найгіршому разі довелось би перебути годину, щонайбільше дві зачиненим у ліфті — та й усієї біди В кишені він завжди мав книжку, сигарети; одначе відколи стоїть Будинок радіо, ще не було випадку, щоб ліфт зіпсувався. Траплялося, що Мурке піднімався нагору не сам, тоді йому доводилося відмовлятись від своїх чотирьох з половиною секунд страху; в такі дні він бував сердитий і невдоволений, неначе його залишили без сніданку. Цей страх був для нього необхідний, як для іншого вівсяна каша, кава чи фруктовий сік.

На другому поверсі, де містився відділ культури, Мурке вискакував із ліфта, підбадьорений, спокійний, як той, хто знає й любить своє діло. Відімкнувши двері до редакції, він неквапливо підходив до свого крісла, сідав і закурював сигарету. Він був молодий, освічений і бездоганно чемний, і навіть погорду, що інколи прозирала з-поза тієї чемності, йому дарували, пам'ятаючи, що він магістр психології та ще й скінчив курс із відзнакою.

Ось уже два дні Мурке відмовляв собі у своїй ранковій пайці страху: він з'являвся до Будинку радіо на восьму, поспішав до студії і не гаючись брався до роботи. Два дні тому він дістав від шефа вказівку підкоригувати два виступи славетного Бур-Малотке про суть мистецтва, вже записані на плівку, звідки мусив на вимогу того ж таки Бур-Малотке вирізати кілька слів. Бур-Малотке, що під впливом релігійного піднесення після 1945 року привернувся був до бога, за його словами, «якось серед ночі відчув у душі сумнів релігійного характеру, побачив раптом і свою провину в релігійних нашаруваннях німецького радіо» і через це поклав собі викреслити з обох своїх півгодинних виступів про суть мистецтва слово «бог» і замінити його висловом, що більш відповідав би тому способові мислення, якого він тримався до 1945 року. Бур-Малотке просив шефа замінити слово «бог» висловом «та вища істота, яку ми шануємо», одначе виголошувати бесіди задля нового запису відмовився, а попросив усюди повирізувати «бога» й повклеювати натомість «ту вищу істоту, яку ми шануємо». Бур-Малотке з шефом приятелювали, та не приязнь спонукала шефа погодитись: просто Бур-Малотке не належав до тих, кому можна було суперечити. Він був автором численних книжок критико-філософсько-релігійно-історико-культурного змісту, співробітником трьох журналів і двох газет і, крім того, головним редактором найбільшого в країні видавництва. Бур-Малотке зголосився в середу на чверть години прийти до Будинку радіо й стільки разів проказати на стрічку «ту вищу істоту, яку ми шануємо», скільки в обох його виступах траплялося слово «бог». А далі він покладався на технічну вправність працівників радіо.

Шеф не відразу вирішив, на кого можна скласти цю роботу; він, щоправда, найпершого згадав Мурке, але саме те, що Мурке найперший спав йому на думку, збудило в ньому вагання — шеф був чоловік здоровий і життєлюбний, тому він міркував ще хвилин п'ять, перебирав у думці Швендлінга Гумкоке, панну Бролдін, але знову вернувся до Мурке. Мурке був не до вподоби шефові; правда, шеф узяв Мурке на службу відразу, тільки-но того порекомендували,— як директор зоосаду, серцем найбільше прихильний до кроликів та сарн, мусить одначе брати в зоосад і хижаків, бо зоосад без хижаків не зоосад, так і шефове серце найдужче схилялося до сарн та кроликів, а Мурке був для шефа занадто мудра бестія.

Кінець кінцем гору взяла шефова життєлюбність, і він загадав Мурке різати виступи Бур-Малотке. Обидва виступи стояли в програмі на четвер і п'ятницю, сумніви ж релігійного характеру посіли Бур-Малотке вночі проти понеділка, а суперечити йому було однаково, що приректи себе на самогубство, тим часом шеф надто любив життя, щоб зважитися на самогубство.