Розділ «Більярд о пів на десяту Переклав Євген Попович»

— Боже мій,— злякано сказала Маріанна,— що це таке?

— Постріл,— відповів Йозеф.

Вона злякалася, коли вийшла з брами на Модестгасе. Вулиця була порожня: ні ремісничих учнів, ні черниць, ні машин, життя на ній завмерло, тільки виднів перед крамницею білий халат пані Грец, що тримала в рожевих руках щітку з довгим держаком і гнала нею перед собою мильну піну. Друкарня була замкнена на всі замки, наче там ніколи вже не збиралися друкувати на білому папері нічого повчального, на східцях до крамниці лежав кабан, розчепіривши лапи, з засохлою раною в боці, і його повільно затягали досередини. З того, як почервоніло в Греца обличчя, видно було, що кабан важкий. Вона телефонувала в три місця: і в будинок номер сім, і в будинок номер вісім, але відповіли тільки в кав'ярні «Кронер».

— Вам терміново потрібен пан доктор Фемель? У нас його немає. Свято скасоване. Це панна Леонора? Вас чекають у готелі «Принц Генріх».

Вона саме сиділа у ванній, коли подзвонив кур'єр із терміновим листом. Його наполегливий дзвінок не віщував нічого доброго. Вона вилізла з ванни, накинула халат, обмотала рушником голову, підійшла до дверей і взяла листа. Адреса була написана жовтим Шрітовим олівцем, а конверт пере креслений по діагоналі червоним. Шріт напевне звелів своїй вісімнадцятирічній дочці взяти велосипед і чимдуж їхати на пошту. Бо лист терміновий.

«Люба панно Леоноро, спробуйте відразу зв'язатися з паном Фемелем. Усі статичні розрахунки до будівельного проекту „Х5“ неправильні. Крім того, пан Кандерс, з яким я щойно розмовляв по телефону, ще й послав документацію безпосередньо замовникові, що в нас ніколи не було заведене. Справа дуже нагальна, і коли я до двадцятої години не отримаю від вас звістки, що вжито якихось заходів, то сьогодні ж таки ввечері приїду до вас швидким поїздом. Я певен, що мені не треба казати вам, який об'ємний і важливий проект „Х5“. Щиро Ваш Шріт».

Вона вже двічі пройшла повз готель «Принц Генріх», тоді назад на Модестгасе, майже до Грецової крамниці, і знов вернулася до готелю. Вона боялася, що шеф дасть їй гарту. Субота для нього була священна, він ще міг стерпіти, коли його в цей день турбували в якихось приватних справах, але й слухати не хотів про справи службові. Їй і досі вчувалися його сердито сказані слова: «Казна-що». Ще не минула сьома, й до Шріта можна було б за кілька хвилин додзвонитися. Добре, що старий скасував свято. Їй здавалося, що дивитись, як Роберт Фемель їсть чи п'є, було б блюзнірством. Вона боязко подумала про будівельний проект «Х5». Це не приватна справа, не те, що «Будинок для видавця на узліссі» чи «Будинок для вчителя на березі „Х5“...» їй страшно було навіть думати про нього, такий секретний був той проект, що зберігався на самому дні в сейфі. Їй перехопило дух: чи не про це він майже чверть години розмовляв із Кандерсом? У неї мороз пішов по спині.

Грец ще й досі вовтузився з кабаном, ніяк не міг затягти його на східці. У двері друкарні подзвонив посланець із велетенським кошиком квіток. На його дзвінок з'явився портьє, забрав квітки і знов замкнув двері. Посланець розтулив долоню й розчаровано глянув на чайові. «їй-богу, я скажу старому,— подумала Леонора.— Він такий щедрий, звелів давати кожному посланцеві по дві марки чайових, а його вказівки, бачу, не виконують. На долоні в посланця було не блискуче срібло, а тьмяна мідь».

Наберися мужності, Леоноро! Наберися мужності, зціп зуби, перебори свій страх і зайди в готель.

Вона ще раз завернула за ріг. Якась дівчина занесла в двері друкарні кошик із делікатесами й вином і, вийшовши, глянула на долоню з тим самим виразом на обличчі, що й попередній посланець. «Який же поганець цей портьє,— подумала Леонора,— я неодмінно скажу панові Фемелю».

До сьомої лишилося десять хвилин. Її запрошено до кав'ярні «Кронер», але потім сказано прийти до готелю «Принц Генріх». І ось вона з'явиться зі службовою справою, а шеф про такі справи й слухати не хоче в суботу, бо вона для нього священна. Може, через те, що це проект «Х5», він зробить виняток і поведеться інакше? Вона похитала головою, відчайдушно штовхнула двері й злякано відчула, що їй зсередини хтось допомагає відчиняти їх.

Голубко, щодо тебе я також дозволю собі одне приватне зауваження. Підходь ближче, сподіваюся, тебе бентежить не мета твоїх відвідин, а самі відвідини цього готелю. Я вже набачився багато молодих дівчат, що заходили сюди, але всі вони були не такі, як ти. Твоє місце не тут, тепер у цьому домі є тільки один-однісінький гість, до якого я б тебе пустив, не дозволяючи собі ніякого приватного зауваження: його звати Фемель. Я міг би бути твоїм дідом, тож не ображайся, якщо я зроблю тобі одне приватне зауваження: що тобі треба в цьому розбійницькому кишлі? Сип за собою крихти хліба, щоб змогла знайти з нього дорогу назад. Ти заблукала, голубко, ті, кого сюди приводить їхній фах, мають зовсім не такий вигляд, як ти, а ті, кого сюди приводить забаганка — тим більше. Підходь ближче.

— Доктор Фемель? Ага, його секретарка! Нагальна справа? Почекайте, панно, я зараз зателефоную йому... Думаю, галас на вулиці не буде вам заважати.

— Леонора? Я радий, що батько запросив вас, і вибачте мені, будь ласка, за те, що я сьогодні вранці набалакав вам, добре? Батько чекає на вас у двісті дванадцятому номері. Лист від пана Шріта? Всі розрахунки до проекту «Х5» зроблені неправильно? Добре, я зателефоную Шрітові. В кожному разі, я вам вдячний, Леоноро, і ми на вас чекаємо.

Вона поклала трубку, підійшла до портьє і вже розтулила рота, щоб спитати його, як пройти до номера Фемелів, коли її злякав якийсь дивний, не дуже голосний тріск.

— О боже, що це таке? — спитала вона.

— Це постріл із пістолета,— відповів Йохен.

Червона куля котилася по зеленому полі, біла по зеленому полі. Гуго стояв, прихилившись до полакованого в білий колір одвірка й заклавши руки за спину. Геометричні фігури, що утворювались на зеленому полі, здавалися йому не такими точними, а ритм не таким чітким. Але ж хіба це були не ті самі кулі, не той самий стіл, найкращої якості, завжди так старанно доглянутий? І хіба Фемелева рука не стала ще легша, а його удари ще влучніші, коли він вичакловував нову фігуру з зеленої порожнечі? А проте Гуго здавалося, що ритм куль став не такий чіткий, а фігури не такі точні. Може, це Шрелла зняв чари з цієї кімнати, принісши в неї тверду сталість часу? Те, що відбувалося тут,— відбувалося сьогодні, о вісімнадцятій годині сорок чотири хвилини, в суботу шостого вересня тисяча дев'ятсот п'ятдесят восьмого року. Тебе вже не кинуть на тридцять років назад, тоді на чотири роки вперед, знов на сорок років назад, а потім у сьогоднішній день. Це вже був сталий теперішній час, який секундна стрілка невтомно штовхала вперед, усе відбувалося тепер, сьогодні, в цьому готелі, де з ресторану долинали гомін і вигуки:

— Рахунок, офіціанте, рахунок!

Люди пхалися до виходу, щоб не прогавити фейєрверк, до вікон, щоб поглянути на похід колишніх солдатів, пхалися до давньоримських дитячих гробниць.