Розділ «Більярд о пів на десяту Переклав Євген Попович»

Армія й озброєння? Цього ще мені бракувало. Будь ласка, до директора ліворуч, а там другі двері праворуч, книга скарг у сап'яновій оправі. А якщо ти колись замовиш тут яєшню і я саме буду в кухні, як туди надійде твоє замовлення, я вважатиму за честь для себе особисто плюнути в сковороду. Ти тоді отримаєш моє освідчення в любові у натуральному вигляді, змішане з розтопленим маслом. Нема за що дякувати, шановний добродію.

— Я вже сказав, пане, ось тут ліворуч, а тоді другі двері праворуч, дирекція. Книга скарг у сап'яновій оправі. Хочете щоб я доповів про вас? Залюбки. Комутатор. Будь ласка, пана директора. Це портьє. Пане директоре, тут один добродій... як, ви казали, ваше прізвище? Нетлінгер? Перепрошую. Доктор Нетлінгер хотів би негайно поговорити з вами. З якого приводу? Скарга на мене. Так. Дякую. Пан директор чекає на вас. Так, шановна пані. Сьогодні ввечері фейєрверк і парад. Перша вулиця ліворуч, тоді друга праворуч, знов третя ліворуч, а там ви вже побачите табличку: «До давньоримських дитячих гробниць». Нема за що дякувати. Велике спасибі.

Не можна нехтувати марку, коли отримуєш її з рук чесної старої вчительки. Так, поглянь лишень, з якою усмішкою я беру дрібні чайові і відмовляюся від великих. Давньоримські дитячі гробниці — чиста справа. Лепту вдовиці тут не нехтують. А чайові — душа нашого фаху.

— Так, за рогом, цілком правильно.

Вони ще не встигли вилізти з таксі, а я вже знаю, чи вони подружжя, чи ні. Я відчуваю таке на відстані, розпізнаю навіть найсміливіших із них, бо є й несміливі, на обличчях у яких усе так виразно написане, що аж кортить сказати їм: не бійтеся, дітки, ви не перші, я п'ятдесят років служу в готелі й від найгіршого вас убережу. П'ятдесят дев'ять марок вісімдесят пфенігів, разом із чайовими, за подвійний номер, за ці гроші ви сміливо можете сподіватися на якусь люб'язність з нашого боку. Та якщо вас надто палить жага, не починайте любощів уже в ліфті. У «Принці Генріхові» кохаються за подвійними дверима... Не будьте такі нерішучі, шановні, не бійтесь: аби ви знали, хто тільки в цих кімнатах, освячених високими цінами, не вдовольняв своїх сексуальних потреб — побожні й нечестиві, лихі й добрі. Подвійний номер з ванною, пляшка шампанського в номер. Сигарети. Сніданок о пів на одинадцяту. Дуже добре. Прошу, розпишіться тут, пане, ні, тут,— сподіваюся, ти не такий дурний і пишеш не своє справжнє прізвище. Бо ця книга йде в поліцію, на ній ставлять печатку і вона набуває сили документа й доказу. Не довіряй владі, хлопче, вона не дотримує таємниць. Що більше таємниць вона вивідує, то більше їх потребує. А як ти ще, може, був колись комуністом, то остерігайся подвійно. Я був ним колись, і католиком також був. Таке до кінця не вивітрюється. Я ще й досі про деяких людей слова поганого не скажу, і хай-но при мені хтось ляпне якусь дурницю про діву Марію чи вилає отця Кольпінга, буде йому непереливки. Бою, пан і пані взяли номер сорок два. До ліфта сюди, пане.

Саме на цих я й чекав, це нахабні коханці, що нічого не приховують, хочуть показати цілому світові своє нахабство. Але якщо вам нема чого приховувати, то чому ви вдаєте таких нахабних, чому так силкуєтесь переконати всіх, що вам нема чого приховувати? Якщо вам справді нема чого приховувати, то ви й не повинні нічого приховувати. Прошу, розпишіться тут, пане, ні, тут. Ну, з цією дурепою я б не хотів мати нічого такого, що треба було б приховувати. О ні. З любов'ю те саме, що з чайовими. Все залежить тільки від інтуїції. По жінці видно, чи з нею варто мати щось таке, що треба було б приховувати. З цією не варто. Повір мені, хлопче. Шістдесят марок за ночівлю, плюс шампанське в номер, і чайові, і сніданок, та ще й треба щось подарувати,— ні, не варто. Краще вже пішов би до порядної, чесної вуличної дівки, що знає своє ремесло, вона принаймні твої гроші відробила б. Бою, пан і пані взяли номер сорок три. Боже, які ці люди дурні.

— Так, пане директоре, зараз прийду, так, пане директоре.

Звичайно, такі люди, як ти, ніби створені бути директорами готелю, вони — мов ті жінки, в яких видалено певні органи, для них уже нема ніяких проблем, але що то за любов без проблем, і якщо хтось захоче, щоб у нього видалили сумління, то він не стане навіть циніком. Людина, яку ніщо не журить, уже не людина. Я тебе вчив, коли ти був іще боєм, чотири роки тримав у залізному кулаці, а потім ти набачився світу, ходив до якихось шкіл, вивчав мови, спостерігав у офіцерських казіно союзників і несоюзників варварської витівки п'яних переможців і переможених, а після війни зразу ж повернувся сюди і коли з'явився тут, ситий, плеканий, без крихти сумління, то найперше спитав: «А старий Йохен іще тут?» Так, я ще тут, і досі тут, хлопче.

— Ви образили цього добродія, Кульгаме.

— Не навмисне, пане директоре, і, власне, це була не образа. Я міг би назвати вам сотні людей, що вважали б за честь для себе бути зі мною на «ти».

— Вершина зухвальства. Щось неймовірне.

— У мене це слово просто вихопилося, пане Нетлінгере. Я старий чоловік і до певної міри перебуваю під охороною параграфа п'ятдесят першого.

— Пан Нетлінгер вимагає сатисфакції.

— І негайної. З вашого дозволу, я не вважаю за честь для себе бути на «ти» з портьє готелю.

— Попросіть у пана Нетлінгера пробачення.

— Прошу пробачення, пане Нетлінгере.

— Не таким тоном.

— А яким? Прошу пробачення, пане Нетлінгере, прошу пробачення, пане Нетлінгере, прошу пробачення, пане Нетлінгере. Ось вам три тони, на які я здатен, вибирайте, котрий вас влаштовує. Я, коли хочете знати, не боюся приниження. Я можу стати навколішки, тут, на килимі, і бити себе в груди кулаками, але я старий чоловік і також чекаю сатисфакції. Мене пробували підкупити, пане директоре. На карту була поставлена честь нашої фірми з її давньою славою. Продати фахову таємницю за тридцять марок? Я вважаю, що цим зачеплено мою честь і честь фірми, якій я служу ось уже півсторіччя, а докладніше, п'ятдесят шість років.

— Прошу вас припинити цю неприємну, смішну сцену.

— Негайно проведіть цього добродія до більярдної, Кульгаме.