Розділ «Де ти був, Адаме? Переклала Галина Лозинська»

Коли вони зупинилися перед домом, Файнгальс почув першу машину, що їхала з того самого містечка, з якого вони прибули позавчора. Він наполохано підніс бінокля до очей: шляхом швидко сунула до них хмара куряви, і в ній він розпізнав кабіну автомобіля і щось велике, важке, що видніло над нею...

— Що там таке? — загукали з вулиці.

— Машина,— відповів Файнгальс, усе дивлячись на машину в бінокль. Водночас він почув, що з будинку вийшла й молода жінка. Вона заговорила до солдатів і щось гукнула йому нагору. Він не зрозумів її, але гукнув униз:

— Водій цивільний, з ним у кабіні хтось у коричневому мабуть, із партійного начальства, а в кузові — бетономішалка!

— Бетономішалка?— перепитали його.

— Так! — підтвердив Файнгальс.

Ті, що стояли внизу, вже й без бінокля розгледіли кабіну, і чоловіка в коричневому, і бетономішалку, і побачили, що з селища до них їде ще одна машина — менша хмара куряви,— тоді ще одна, й ще одна: ціла колона рухалася з селища до решток мосту. Коли перша машина зупинилась коло в'їзду на міст, друга під'їхала вже так близько, що можна було теж розгледіти кабіну й вантаж — частини розбірного барака. Але всі підбігли до першої машини, і Марія теж, тільки лейтенант лишився на місці. Дверцята відчинились, і на землю сплигнув чоловік у коричневому. Він був простоволосий, засмаглий, із симпатичним, відвертим обличчям.

— Хайль Гітлер, хлопці! — гукнув він.— Оце й є Берчаба?

— Вона,— відказали солдати і нерішуче повиймали руки з кишень. У чоловіка на коричневому мундирі були майорські погони. І солдати не знали, як до нього звертатися.

Він гукнув у кабіну:

— Приїхали, глуши мотор!

Потім через голови солдатів глянув на лейтенанта, зачекав якусь мить і ступив до нього кілька кроків. Лейтенант також ступив кілька кроків, а майор зупинився, чекаючи, і лейтенант пройшов решту відстані вже квапливо й став перед ним, відсалютував, потім викинув руку вперед, крикнув: «Хайль!» і відрекомендувався:

— Мюк!

Чоловік у коричневому мундирі теж підняв руку, потім подав її Мюкові, потиснув і відказав:

— Дойсен. Начальник будівництва. Ми маємо тут відбуду вати міст.

Лейтенант глянув на солдатів, солдати — на Марію, Марія побігла в дім, а Дойсен жваво метнувся назад і почав розпоряджатись коло машин, що прибували одна за одною.

Дойсен поводився дуже рішуче, дуже енергійно, але й не без певної привітності. Він попросив, щоб його провели до кухні пані Зузан, усміхнувся, випнув губи, нічого не сказав, пішов до покинутої оселі, оглянув її дуже пильно, а вийшовши звідти — всміхнувся, і невдовзі дві машини, що привезли розібраний барак, рушили назад до Тесаржі. Він сам оселився в Теманів і за хвильку вже стежив з відчиненого вікна, чадячи сигаретою, як розвантажують машини. Коло них командував молодий хлопець у коричневому, з фельдфебельськими погонами. Дойсен час від часу щось гукав йому. Тим часом під'їхали всі машини — їх було десять і навезли робітників, залізних балок, колод, мішків з цементом, а ще за годину з боку Сарні підплив річкою невеликий моторний човен. З нього зійшов на берег третій чоловік у коричневому й дві гарненькі засмаглі словачки, що їх робітники привітали веселим сміхом.

Файнгальс уважно стежив за всім тим. Спочатку в занедбаний дім унесли велику кухонну піч, тоді почали розвантажувати решту: поруччя мосту, заклепки, болти, просмолені бруси, прилади для вимірювання глибини, кухонне начиння. Об одинадцятій словачки вже чистили картоплю, а о дванадцятій вивантажили всі матеріали, поставили навіть склад для цементу, а з селища приїхали ще три машини, з яких висипали на під'їзд до мосту щебінь. Коли Грес змінив Файнгальса і той спустився їсти, над дверима зали вже прибивали табличку: «їдальня».

В наступні дні він теж пильно стежив за будівництвом і дивувався, що все розплановано так точно: ніхто не робив зайвої роботи, всі матеріали лежали поблизу того місця, де вони були потрібні. Файнгальс бував у житті на багатьох будовах, сам керував кількома, але його дивувало, як злагоджено й акуратно працюють тут. Вже за три дні опори мосту були старанно запломбовані бетоном, а поки ще бетонували останню опору, на першій уже почали монтувати важку ферму з залізних балок. На четвертий день був готовий пішохідний місток, а через тиждень Файнгальс побачив, як на другий берег річки пригнано вантажні машини з деталями мосту — потужні машини, що їх Дойсен використовував одночасно як підмостки й основу для монтажу останньої ферми. Коли закінчили пішохідний місток, робота пішла швидше, і Файнгальс тепер дуже рідко дивився на гори або на ліс. Він уважно стежив за будівництвом, і навіть під час муштри дивився переважно на робітників: він любив цю роботу.

Вечорами, коли смеркало й виставляли дозорних, він сидів у садку й слухав, як грає на балалайці молодий росіянин, що звався Сталін — Сталін Гадленко. А в шинку співали, пили й танцювали, хоч танці були заборонені, Дойсен дивився на те крізь пальці. Він був у дуже доброму настрої. Йому надали два тижні на будівництво, а він, коли й далі йтиме так само, упорається за дванадцять днів. Він заощадив чимало бензину, бо міг купувати все для кухні в Темана й пані Зузан, а не ганяти машину по довколишніх селах, він дбав і про те, щоб робітники мали куриво, ситно харчувались і добре себе почували. Дойсен знав, що це краще, ніж вдаватися до влади, яка, хоч і наганяє на людей страху, але навряд чи примусить їх працювати краще. Він збудував уже чимало мостів — правда, майже всі ті мости вже були підірвані, але якийсь час вони все-таки служили, і ще ніколи в нього не було труднощів із термінами.