Розділ «Де ти був, Адаме? Переклала Галина Лозинська»

Файнгальс сів коло старої жінки й сказав:

— Моє прізвище Файнгальс, я з Вайдесгайма — йду додому.

Обидві жінки звели на нього очі, і старий теж наче ожив.

— Файнгальс,— озвався він,— із Вайдесгайма. Син Якоба Файнгальса?

— Так... Як там у Вайдесгаймі?

Старий знизав плечима, пахкнув димом і сказав:

— Та непогано — дожидають, поки американці займуть містечко, а вони не квапляться. Тут вони вже три тижні, а два кілометри до Вайдесгайма не пройдуть, та й німців там нема, це нічия земля, нікому вона не потрібна, певне, лежить не там, де треба...

— Чути, що німці часом стріляють туди,— мовила молодша жінка,— але не часто.

— Так, чути,— підтвердив старий і уважно подивився на Файнгальса.— А як ви сюди попали?

— З того боку... Я там чекав три тижні, поки прийдуть американці.

— Саме навпроти нас?

— Та ні... далі на південь... коло Грінцгайма.

— Коло Грінцгайма. Он як... І там ви перейшли на цей бік?

— Так... Сю ніч.

— Переодягтись у цивільне?

Файнгальс похитав головою.

— Ні, я ще там надів цивільне... вони тепер багатьох солдатів відпускають.

Старий тихо засміявся й глянув на молодшу жінку.

— Чуєш, Трудо? Вони тепер багатьох солдатів відпускають... хоч-не-хоч засмієшся...

Жінки дочистили картоплю; молодша взяла каструлю, підійшла до крана в кутку й висипала картоплю в решето. Відкрила кран і почала втомленими рухами мити її.