Розділ «Де ти був, Адаме? Переклала Галина Лозинська»

— І чарку горілки,— додав Грек. Але, здається, надто пізно.

— Якої? — спитав буфетник.

— Абрикосової.

Буфетник пішов. Він був огрядний. Штани на заду в нього напнулися пухирем, узутий він був у капці. «Типово австрійське нехлюйство»,— подумав Грек і глянув на парочку навпроти. Рої мух сиділи на брудних тарілках із недоїдками — кісточками з котлет, купками гарніру та несвіжим салатом у череп'яних мисочках. «Гидота»,— подумав Грек.

Увійшов якийсь солдат, несміливо роззирнувся, відсалютував Грекові й рушив до стойки. В нього не було жодного ордена. І все ж у погляді буфетника світилася доброзичливість, що розсердила Грека. «Може, від мене, як офіцера, сподіваються, щоб я мав більше орденів — гарних, золотих, срібних,— оці угорські недотепи. Може, у мене такий вигляд, що мені б годилось мати ордени: я високий, стрункий, білявий. От чорт,— подумав він,— та й халепа ж». І подививсь у вікно.

Жінка з абрикосами майже склалась, і раптом Грек збагнув, чого йому справді хочеться: фруктів. Так, це йому допоможе. Мати колись завжди давала йому багато фруктів, коли вони були ще дешеві, і він залюбки їв їх. Тут фрукти дешеві, гроші в нього є, треба їсти більше фруктів. Він подумав про гроші, і думки його наче спіткнулись. Піт знову зросив усе його тіло. Нічого не станеться, а як і станеться — відмагатись, категорично відмагатись. Ніхто не повірить якомусь смердючому євреєві, коли той скаже, що він, Грек, продав йому свої штани. Ніхто не повірить, коли Грек заперечуватиме, і навіть коли встановлять, що то його штани, можна буде казати, що їх у нього вкрали абощо. Але ніхто й не клопотатиметься стільки. А з другого боку — чого саме він мав попастися? До речі, ця історія враз розкрила йому очі: всі щось продають, чорт би їх узяв. Усі. Тепер він знав, де дівається пальне, якого бракує танкам, де пропало зимове обмундирування — а він же таки продав свої власні штани, пошиті за власні гроші у кравця Грунка, у Грунка в місті Кельшде.

Звідки ж беруться всі ці пенге? Ніхто не зміг би на саму платню витівати таке, як отой нахабний лейтенантик, що в їхній палаті: після обіду їсть тістечка з кремом, увечері п'є справжнє віскі, ходить до жінок і курить не абиякі сигарети, а тільки один певний сорт, що тепер став дуже дорогий.

«Сто чортів,— думав він,— який же я був дурень! Завжди порядний і чесний, а інші тим часом розкошували. Сто чортів!»

Буфетник приніс каву й горілку.

— Щось попоїсти?— спитав.

— Дякую,— відповів Грек.

Кава пахла якось дивно. Грек покуштував: неміцна, якийсь сурогат, але досить смачна. Горілка була міцна, пекуча, він пив її з насолодою, повільно, ковточками. От воно як: алкоголь для нього як ліки, ось у чім річ.

Оранжевої купки абрикосів на ринку вже не було. Грек схопився й побіг до дверей.

— Я на хвилинку!— гукнув він буфетникові.

Жінка поволеньки їхала на візку через майдан, доїхала до гойдалки й пустила коня спокійною риссю. Грек зупинив жінку, коли вона повертала у вулицю. Вона потягла за повід. Грек подивився їй в обличчя: дебела літня жінка, приємні риси, обличчя смагляве, туге. Грек підійшов до візка.

— Абрикосів,— сказав він,— продайте, будь ласка, абрикосів.

Вона подивилась на нього з усмішкою. Але усмішка була якась холодна. Тоді зиркнула на свої кошики й спитала:

— Сумка є?

Грек похитав головою. Голос у жінки був теплий і густий. Він дивився, як вона обертається, перелазить з передка у візок; литки в неї були на диво тугі. Це впало йому в очі. У Грека аж рот набіг слиною, коли він побачив абрикоси: вони були просто розкішні. Він згадав рідний дім. «Абрикоси! — подумав.— Якби моїй матусі оці абрикоси! А тут їх везуть з базару назад... І огірки». Він узяв з кошика одну абрикосину й надкусив: терпкувата, солодка, трохи надміру м'яка й тепла, але смачна.

— Чудово,— сказав він.