Розділ сьомий

— Точно.

— Тобто, мій препарат не допускає виникнення у нас декогеренції?

— Думаю, що так.

— Але ж він не може перешкодити іншим декогерувати нас. Він не може перешкодити притаманному їм ефекту спостерігача визначати нашу реальність.

— Саме тоді в гру вступає отой ящик.

— Дідько його бери! То ти придумав, як перетворити людину на живого й мертвого кота? Це... жахливо.

Відмикають двері камери.

Ми одночасно підводимо голови й бачимо Лейтона, який стоїть на порозі в оточенні своїх охоронців — двох чоловіків середнього віку в затісних сорочках поло, заправлених у джинси, і в не надто хорошій формі.

Вони справляють враження людей, для яких жорстокість — це просто робота.

— Раяне, ходімо з нами, будь ласка, — каже Лейтон.

Раян вагається.

— Витягніть його звідси.

— Я йду.

Раян підводиться і шкутильгає до дверей.

Охоронці беруть його попід руки й витягають геть. Лейтон залишається.

Він дивиться на мене.

— Це не я, Джейсоне. Я це ненавиджу. Я ненавиджу, що ти примушуєш мене бути таким монстром. І до чого це приведе? Це не мій вибір, а твій.

Я стрибаю з ліжка й кидаюсь на Лейтона, та він грюкає дверима в мене перед носом.

У моїй камері вимикають світло.

Я бачу тільки зелену світлову точку камери нічного спостереження над дверима.