Розділ сьомий

Він пильно дивиться на мене, ніби намагається осягнути всю серйозність сказаного.

— То все оте, що ти молов у Даніели, правда?

Нахиляюсь ближче й шепочу:

— Кожне слово. Говори тихіше. Вони, мабуть, підслуховують.

— А як ти сюди потрапив? — шепоче Раян. — У цей світ?

— Недалеко від цієї камери є ангар, а в тому ангарі — металевий ящик, який і зробив іншу версію мене.

— І що, цей ящик дійсно на таке здатен?

— Наскільки я розумію, це вихід у мультивсесвіт.

Він дивиться на мене, як на божевільного.

— Як це може бути?

— Просто послухай. В ту ніч, коли я звідси втік, я пішов до лікарні. Вони провели токсикологічний аналіз, який виявив сліди якоїсь загадкової психоактивної сполуки. Коли я тебе зустрів на прийомі в Даніели, ти питав, чи «сполука» спрацювала. Над чим конкретно ти працював для мене?

— Ти попросив мене зробити препарат, який би міг тимчасово змінювати перебіг хімічних процесів у мозку, а саме в трьох полях Бродмана в префронтальній корі. Я угробив на це чотири роки. Правда, ти мені непогано заплатив.

— Як саме змінювати?

— Приспати їх на певний час. Я не мав жодного уявлення, для чого це.

— Ти чув щось про «кота Шредінгера» і все таке?

— Ще б пак.

— І про те, як спостереження визначає реальність?

— Авжеж.

Ця інша версія мене намагалась помістити людину в суперпозицію. Теоретично це неможливо, враховуючи нашу свідомість і силу спостереження, які цього не дадуть зробити. Але якщо в мозку є механізм, відповідальний за ефект спостереження...

— Ти хотів його вимкнути.