Розділ перший

— Як це: бути тобою?

— Про що ви?

Він вагається, потім питає:

— Що ти думаєш про своє місце в житті, Джейсоне?

Я відповідаю повільно, старанно добираючи слова:

— Це цікаве питання, враховуючи ніч, яку ви мені влаштували.

— Ти щасливий у своєму житті?

У контексті даного моменту, моє життя прекрасне до болю.

— У мене пречудова сім’я. Захоплююча робота. У нас затишне житло. Ніхто не хворіє.

У мене заплітається язик. Слова стають нерозбірливими.

— Але?

— Моє життя чудове, — кажу я. — Просто воно не визначне. Але був час, коли воно могло таким стати.

— Ти вбив свою амбіцію, так?

— Вона померла природнім шляхом. Від недогляду.

— А ти знаєш точно, як це сталося? Чи був якийсь момент, коли...

— Мій син. Мені було двадцять сім, і ми з Даніелою були разом кілька місяців. Вона повідомила, що завагітніла. Нам було добре разом, але це не було кохання. А може, й було. Не знаю. Ми точно не збиралися заводити сім’ю.

— Але завели.

— Якщо ти вчений, то час, коли тобі під тридцять, критичний. І якщо на цей час ти не заявив про щось видатне, то ти вибуваєш із гри.

Може, це дія наркотику, але розмовляти так приємно. Оазис нормальності після двох найбожевільніших годин у моєму житті. Я знаю, що це не так, але мені здається, що поки ми розмовляємо, нічого поганого не станеться. Наче слова мене захищають.

— У тебе були якісь значні досягнення? — питає він.