Розділ десятий

Вежа похитується.

В ясний день можна побачити чотири штати — Іллінойс, Індіану, Мічиган і Вісконсин.

Стоячи на цьому витворі мистецтва і уяви, я почуваюсь маленьким у найкращому сенсі цього слова.

Так захоплююче дихати повітрям цього світу, здатного збудувати щось таке чудове, як ця вежа.

Аманда поруч зі мною, і ми милуємося розкішними жіночними формами цієї будівлі. Тут панує спокій і тиша.

Чути тільки самотній шепіт вітру.

Шум вулиці не долинає сюди знизу.

— Ти про все оце думала? — питаю.

— Не усвідомлено, та загалом так. Наче напівзабута мрія.

Я дивлюся в бік північних околиць, де має бути Логан-сквер.

Там і близько немає мого дому.

За кілька метрів од нас бачу літнього чоловіка, який стоїть позаду своєї літньої дружини. Його вузлуваті руки лежать на її плечах, а вона дивиться в телескоп на найчудернацькіше «чортове колесо», яке я будь-коли бачив. Заввишки 305 метрів, воно здіймається над берегом озера, де має бути Неві Пір.

Я думаю про Даніелу.

Про те, що той інший Джейсон — Джейсон-2 — робить у даний момент.

Що він може робити з моєю дружиною.

Гнів, страх і ностальгія навалюються на мене, як хвороба.

Цей світ, незважаючи на всю його велич, — не мій дім. Навіть приблизно.

ЛИШИЛОСЬ АМПУЛ: 42

Наші кроки відлунюють у безмір темного коридору крізь міжсвіття.

Я тримаю ліхтар і думаю, що мені написати в записнику, коли Аманда раптом зупиняється.