Розділ десятий

З димаря?

Цікаво, хто тут живе?

Що собою являє цей світ?

Я чую кроки.

Озираюсь і бачу, що до мене між деревами йде Аманда, і відчуваю докори сумління — з моєї вини її мало не вбили в тому останньому світі. Вона тут не тільки через мене. Вона тут тому, що врятувала мене. Бо вона повелася сміливо й ризиковано.

Вона сідає біля мене й підставляє обличчя сонцю.

— Як тобі спалося? — питає вона.

— Погано. Жахливо залежав шию. А як тобі?

— Усе тіло ниє.

Вона нахиляється ближче й оглядає моє вухо.

— Щось страшне?

— Ні, куля просто відірвала шматочок мочки. Я промию рану.

Вона дає мені літр води, яку ми набрали в тому футуристичному Чикаго, і я роблю величезний ковток, і хочу, Щоб він ніколи не кінчався.

— З тобою все гаразд? — питає вона.

— Я все думаю про неї. Як вона лежить мертва на нашому ґанку. А Чарлі нагорі, у своєму ліжку. Ми такі пропащі.

— Я розумію, що це важко, — каже Аманда, — але питання, над яким ти повинен подумати, — над яким ми обоє повинні подумати — чому ти привів нас саме в той світ?

— Усе, що я написав, це: «Я хочу додому».

— Так і є. Саме це ти написав, але через двері ти проніс багаж.

— Про що ти?

— Хіба це не очевидно?