Розділ «Том третій»

— Кажуть навіть, — сказав l’homme de beaucoup de mérite який не мав ще придворного такту, — що ясновельможний неодмінною умовою поставив, щоб сам государ не приїжджав до армії.

Тільки-но він сказав це, в одну мить князь Василь і Анна Павлівна одвернулись від нього і сумно, зітхнувши над його наївністю, подивились одне на одного.

VII

У той час, як це відбувалося в Петербурзі, французи вже пройшли Смоленськ і все ближче й ближче просувалися до Москви. Історик Налолеона Тьєр, так само, як і інші історики Наполеона, каже, намагаючись виправдати свого героя, що Наполеон був притягнутий до стін Москви проти волі. Він має рацію, як мають рацію і всі історики, які шукають пояснення подій історичних у волі однієї людини; він має рацію так само, як і ті російські історики, що твердять, ніби Наполеон був притягнутий до Москви майстерністю російських полководців. Тут, крім закону ретроспективності (зворотності), за яким усе минуле становить собою готування до факту, що стався, є ще взаємність, яка плутає всю справу. Хороший шахіст, програвши партію, щиро переконаний, що його програш стався через його помилку, і він дошукується цієї помилки на початку своєї гри, але забуває, що в кожному його кроці, протягом усієї гри, були такі самі помилки, що жоден його хід не був досконалим. Помилка, на яку він звертає увагу, помітна йому лише тому, що противник скористався з неї Наскільки ж складніша за це гра війни, яка відбувається в певних умовах часу, де не одна воля керує неживими машинами, а де все випливає з незчисленно-багатьох зіткнень різних сваволь.

Після Смоленська Наполеон домагався бою за Дорогобужем біля Вязьми, потім біля Царева-Займища; але виходило, що через зіткнення незліченних обставин до Бородіна, за сто дванадцять верст од Москви, росіяни не могли прийняти бою. Од Вязьми Наполеон зробив розпорядження рухатися просто на Москву.

Moscou, la саріtale asiatique de ce grand empire, la ville sacrée des peuples d’Alexandre, Moscou avec ses innombrables églises en forme de pagodes chinoises![74] Ця Moscou не давала спокою Наполеоновій уяві. На переході з Вязьми до Царева-Займища Наполеон верхи їхав на своєму буланому енглізованому інохідчику в супроводі гвардії, караулу, пажів та ад’ютантів. Начальник штабу Бертье відстав для того, щоб допитати взятого кавалерією полоненого росіянина. Він галопом, супроводжуваний перекладачем Lelorme d’ideville, наздогнав Наполеона і з веселим обличчям зупинив коня.

— Eh bien? — сказав Наполеон.

— Un cosaque de Platow[75] каже, що корпус Платова з’єднується з великою армією, що Кутузова призначено головнокомандуючим. Tres intelligent et bavard![76]

Наполеон усміхнувся, сказав дати цьому козакові коня і привести його до нього. Він сам бажав поговорити з ним. Кілька ад’ютантів помчало, і через годину кріпак Денисова, Лаврушка, якого Денисов відступив Ростову, в денщицькій куртці, на французькому кавалерійському сідлі, з лукавим і п’яним, веселим обличчям під’їхав до Наполеона. Наполеон звелів йому їхати поруч з собою і почав питати:

— Ви козак?

— Козак, ваше благородіє.

«Le cosaque ignorant la compagnie dans laquelle il se trouvait, car la simplicité de Napoléon n’avait rien qui put révéler à une imagination orientale la présence d’un souverain, s’entretint avec la plus extrême familiarité des affaires de la guerre actuelle»[77], — каже Тьєр, розповідаючи цей епізод. Дійсно, Лаврушку, який напився і залишив пана без обіду, було висічено напередодні і послано в село за курми, де він захопився мародерством і потрапив у полон до французів. Лаврушка був один з тих грубих, нахабних, бувалих лакеїв, які вважають за обов’язок усе робити підло і хитро, які ладні всіляко прислужитися своєму панові і які хитро вгадують панські погані думки, особливо гонор і дріб’язковість.

Потрапивши в товариство Наполеона, особу якого він дуже добре і легко впізнав, Лаврушка анітрохи не збентежився і тільки намагався від щирого серця прислужитися новим панам.

Він дуже добре знав, що це сам Наполеон, і присутність Наполеона не могла збентежити його більше, ніж присутність Ростова чи вахмістра з різками, бо не міг його будь-чого позбавити ні вахмістр, ні Наполеон.

Він теревенив усе, що балакалось між денщиками. Багато чого з цих балачок було правдою. Але коли Наполеон спитав його, як же думають росіяни, переможуть вони Бонапарта чи ні, Лаврушка примружився й замислився.

Він побачив тут тонку хитрість, як завжди в усьому вбачають хитрість люди, подібні до Лаврушки, насупився й помовчав.

— Воно значить: якщо буде бій, — сказав він замислено, — і незабаром, то це так точно. Ну, а коли мине три дні, а після того самого числа, тоді значить цей самий бій у відтяжку піде.

Наполеону переклали це так: «Si la ba tai lie est donnée avant trois jours, les Français la gagneraient, mais que si elle serait donnée plus tard, dieu sait ce qui en arriverait»[78], — усміхаючись, переказав Lelorme d’Ideville. Наполеон не усміхнувся, хоч він, як видно, був у дуже веселому настрої, і звелів повторити йому ці слова. Лаврушка помітив це і щоб розвеселити його, сказав, удаючи, що не знає, хто він.

— Знаємо, у вас є Бонапарт, він усіх на світі побив, ну, та про нас інша річ... — промовив він, і сам не знаючи, як і чому наприкінці прохопився в його словах хвалькуватий патріотизм. Перекладач переказав ці слова Наполеону без закінчення, і Бонапарт усміхнувся. «Le jeune Cosaque fit sourire son puissant interlocuteur»[79], — каже Тьєр. Проїхавши кілька кроків мовчки, Наполеон обернувся до Бертьє і сказав, що він хоче подивитись яке враження справить sur cet enfant du Don[80] звістка про те, що людина, з якою розмовляє цей enfant du Don, є сам імператор, той самий імператор, що написав на пірамідах безсмертно-побідоносне ім’я.

Звістку було передано.