Розділ «Частина друга ПеЗКаПеТе»

Олберніс приніс свої улюблені романи авторства Лендона, Скот — історію хвороби Аменди. Це примусило Лізі, яка тепер перебувала не далі як за милю від Амендиного будиночка Кейп-Код, поставити перед собою ще одне запитання: як Скот зумів здобути ці папери? Невже він причарував Аменду й умовив, щоб вона віддала їх йому? Чи, може, він причарував Джейн Вітлоу, її психіатра в намисті? Чи їх обох? Лізі знала, що це можливо. Спроможність Скота причаровувати людей не була універсальною — Драпаел, спечений на південному сонці паскудник, був одним із винятків, — але вона поширювалася на багато людей. Безперечно, Аменда не була цілком байдужа до його чарів, хоч Лізі не сумнівалася в тому, що її сестра ніколи повністю не довіряла Скотові (Менда прочитала всі його книжки, навіть «Порожніх демонів»… після чого, як сама їй розповіла, вона протягом цілого тижня спала з увімкненим уночі світлом). Щодо Джейн Вітлоу, то Лізі не мала найменшого уявлення про її можливу реакцію.

Як пощастило Скотові роздобути історію хвороби Аменди, могло стати ще одним із тих пунктів, щодо яких Лізі ніколи не зможе задовольнити свою цікавість. Зрештою, хіба їй не досить знати, що він таки її роздобув і що доктор Олберніс охоче її переглянув і погодився з думкою Скота про те, що Аменда в майбутньому зможе завдати своїм родичам ще чимало клопоту. А в один із моментів їхньої розмови (мабуть, задовго до того, як вони закінчили свій десерт) Олберніс пообіцяв своєму улюбленому письменникові, якщо Аменда знову провалиться у свій транс, то він знайде місце для міс Дебушер у Ґрінлоні.

— Це так чудово, що ви готові виконати свою обіцянку, — сказала йому тоді Лізі з почуттям щирої вдячності, й тепер — уже вдруге за сьогодні під’їжджаючи до будинку Аменди — вона замислилася над тим, у яку мить їхньої розмови доктор запитав у Скота, як він зумів дійти своїх висновків. Сталося це рано чи пізно? За першою чаркою чи за кавою?

— Прокинься, Дарло, люба, — сказала вона, вимикаючи мотор. — Ми приїхали.

Дарла стрепенулася, подивилася на Амендин будинок і сказала:

— Тьху, чорт!

Лізі засміялася. Вона не змогла втриматися від сміху.

9

Спакувати речі Менди виявилося нелегким завданням для обох. Вони знайшли її валізи в затишній комірчині на третьому поверсі, яка правила для неї за мансарду. То були самсонітові валізи, обчовгані й досі позначені наліпками MІA,[28] які залишилися на них після її подорожі у Флориду, куди вона літала, щоб побачитися з Джодотою… Коли це було? Сім років тому?

«Ні, — подумала Лізі. — Десять». Вона подивилася на валізи зі смутком у погляді, потім узяла більшу з двох.

— Можливо, нам слід узяти обидві, — сказала Дарла із сумнівом у голосі й витерла собі обличчя. — Ох, тут і жарко!

— Візьмімо лиш одну, більшу, — промовила Лізі. Вона мало не додала, що навряд чи Аменді цього року знадобиться святкове вбрання, щоб узяти участь у балі психів, але одразу прикусила язика. Один погляд на стомлене, залите потом обличчя Дарли підказав їй, що зараз не дуже слушний момент для того, щоб жартувати чи бодай намагатися бути дотепним. — Того, що ми в ній привеземо, вистачить їй не менш як на тиждень. Вона не ходитиме далеко. Пам’ятаєш, що сказав лікар?

Дарла кивнула головою і знову витерла обличчя.

— Вона майже нікуди не виходитиме зі своєї кімнати, принаймні на самому початку.

За нормальних обставин Ґрінлон послав би лікаря, який мав би обстежити Аменду на місці, але завдяки Скотові Олберніс максимально скоротив цю процедуру. Після того як він довідався, що доктор Вітлоу виїхала, а Аменда або не могла, або не хотіла ходити й була неспроможна контролювати себе, він сказав Лізі, що пошле з Ґрінлона карету «швидкої допомоги» — але без розпізнавальних знаків, наголосив він. Більшість людей не зможуть відрізнити цю машину від звичайних фургонів доставки якихось закуплених товарів. Лізі й Дарла супроводжували цю машину до Ґрінлона в БМВ Лізі, й обидві були надзвичайно вдячні: Дарла докторові Олбернісу, а Лізі — Скотові. Проте чекання, поки доктор Олберніс огляне її, тривало, як їм здалося, набагато більше, ніж сорок хвилин, а його висновки були далекі від оптимістичних. Єдина їхня частина, на якій Лізі хотіла сконцентрувати свою увагу тепер, було те, про що тільки-но згадала Дарла. Аменда муситиме більшу частину свого першого тижня провести під пильним спостереженням, у своїй кімнаті або на невеличкій терасі біля кімнати, якщо її вдасться переконати, щоб вона туди виходила. Їй навіть не буде дозволено відвідувати спільну вітальню в кінці коридору, якщо вона не виявить жодних ознак швидкого й радикального одужання.

— Але я цього не чекаю, — сказав їм доктор Олберніс. — Таке буває, але дуже рідко. Я люблю казати правду, шановні леді, а правда полягає в тому, що міс Дебушер, певно, залишиться тут надовго.

— Крім того, — сказала Лізі, дивлячись на більшу з двох валіз, — я хотіла б купити їй щось нове. Це дрантя час вже викинути на смітник.

— Дозволь мені це зробити, — сказала Дарла. Її голос був тонкий і тремтячий. — Ти робиш для нас так багато, Лізі. Наша люба маленька Лізі.

Вона взяла руку Лізі, піднесла її до своїх губів і вліпила на неї поцілунок.

Лізі була здивована, майже шокована. Хоч вони з Дарлою давно поховали свої колишні сварки, проте такий вияв любові був дуже невластивим для її старшої сестри.