Розділ «Частина друга ПеЗКаПеТе»

Вона тоді не дозволила собі повірити в те, що тепер усе буде гаразд, але, стоячи за дверима і слухаючи, як Скот відроджується до свого нормального життя, вона зрозуміла, що все може бути знову о’кей. І так воно й сталося. Коли він повідомив їй, що розпорядився повантажити на пароплав те, що він називав ліжком «Mein Gott», вона не сказала нічого, знаючи, що вони вже ніколи в ньому не спатимуть і ніколи в ньому не кохатимуться. Якби Скот їй таке запропонував — один разочок, моя маленька Лізі, на згадку про давні часи! — вона йому відмовила б. Вона йому сказала б, щоб трахався в ньому сам із собою, якщо йому так хочеться. Якщо коли-небудь у світі й існувала мебля, позначена найзловіснішими прикметами, то це була саме вона.

Вона підійшла до знаменитого ліжка, опустилася навколішки, відгорнула край покривала, яке з нього спадало, й зазирнула під нього. І там, у тому замшілому, закритому просторі, куди знову повернувся, плазуючи по підлозі, сморід давнього курячого посліду (як собака до своєї блювотини, подумала вона), вона побачила те, що недавно шукала.

Там, у темному закапелку, стояла кедрова скринька доброї матінки Дебушер.

VIII

Лізі і Скот

(Під деревом ням-ням)

1

Не встигла вона увійти до осяяної сонцем кухні з кедровою скринькою в руках, як задзвонив телефон. Вона поставила скриньку на стіл, узяла слухавку й відповіла неуважним «алло», більше не боячись голосу Джима Дулея. Якби то був він, вона просто сказала б йому, що викликала поліцію, й поклала слухавку. Зараз вона була надто заклопотана, щоб боятися.

То була Дарла, а не Дулей, вона телефонувала з кімнати для гостей у Ґрінлоні, й Лізі анітрохи не здивувалася, що Дарла стала відчувати комплекс провини, після того як зателефонувала Кантаті в Бостон. Ніби якби Канті була в Мені, а Дарла в Бостоні, то в такому разі щось змінилося б. Лізі вважала, що все відбулося б однаковісінько. Вона не знала, наскільки Канті й Дарла досі люблять одна одну, але вони досі використовували одна одну в тому розумінні, в якому пияки використовують спиртне. Коли вони були дітьми, добра матінка мала звичай казати, що коли Кантата підхоплює грип, то Дарла відбуває за неї гарячку.

Лізі спробувала дати на все правильні відповіді, як і тоді, коли вона нещодавно розмовляла по телефону з Канті, причому в обох випадках причина була одна: вона прагнула якомога швидше покінчити з цією пустопорожньою балаканиною й повернутися до своїх справ. Вона виходила з припущення, що згодом вона повернеться до турбот про своїх сестер — так принаймні вона сподівалася, — але в цю мить провинне сумління Дарли означало для неї так само мало, як і психопатний стан Аменди. Так само мало, зрештою, як і нинішнє місце перебування Дулея, принаймні доти, доки він не проникне до цієї кімнати й не почне вимахувати над нею ножем.

Ні, запевнила вона Дарлу, вона не вчинила неправильно, зателефонувавши Канті. Атож, вона вчинила цілком слушно, коли сказала Канті, щоб та залишалася в Бостоні. І так, Лізі неодмінно завтра провідає Аменду.

— Це жахливо, — сказала Дарла, й, попри всю свою заклопотаність, Лізі почула жалібні нотки в голосі Дарли. — Вона просто жахлива. — А тоді одним духом продовжила: — Я не те мала на увазі, я хотіла сказати не те, що вона жахлива, а що жахливо на неї дивитися. Вона просто сидить там, Лізі. Сонце освітлювало частину її обличчя, коли я там була, вранішнє сонце, і її шкіра здалася мені такою сірою і старою...

— Не переймайся, люба, — сказала Лізі, пробігши пучками пальців по гладенькій, лакованій поверхні кедрової скриньки їхньої доброї матінки.

Хоч скринька й була закрита, Лізі відчувала її пахощі. Коли вона відкриє скриньку, то порине в її аромат, і це буде однаково, що вдихати в себе минуле.

— Вони годують її через рурочку, — сказала Дарла. — Вони її вставляють, а потім витягують. Якщо вона не почне їсти сама, то боюся вони залишать рурочку там назавжди. — Вона зробила довгий, із бульканням, вдих. — Вони годують її через рурочку, й вона вже так схудла й не хоче розмовляти, і я говорила з медсестрою, і сестра сказала мені, що іноді вони перебувають у такому стані довгі роки, а іноді вже ніколи не повертаються до реальності, о Лізі, я не певна, що зможу це витримати!

Лізі слабко усміхнулася на цей потік балачки, тим часом як її пальці ковзнули до шарнірів по той бік скриньки. Це була усмішка полегкості. Перед нею була Дарла — Королева Драми, Дарла — Примадонна, й це означало, що вони обидві були на твердому ґрунті, дві сестри з двома давно обкатаними сценаріями поведінки в кожної. На одному кінці дроту ви бачите Дарлу Сентиментальну. Подайте їй руку втішання, леді та джентльмени. На протилежному кінці — Лізі, Маленька, але Тверда Духом. Послухаймо, що вона каже.

— Я приїду туди пополудні, Дарло, і ще раз поговорю з доктором Олбернісом. На той час вони матимуть перед собою ясніше уявлення про її стан…

Дарла, із сумнівом у голосі:

— А ти в цьому впевнена?

Лізі, що не мала ніякої довбаної впевненості ні в чому: