Розділ «Частина друга ПеЗКаПеТе»

— Мені буде потрібен лист, якого залишив вам цей шантажист, і мені буде потрібен кіт. Що ви зробили з його трупом?

— Ми маємо дерев’яного ящика, прикріпленого до стіни нашого дому, — сказала Лізі. Вона підняла з підлоги сигарету, роздумливо подивилася на неї й кинула її назад. — То була ідея мого чоловіка — мій чоловік мав свої ідеї на всі випадки життя, — але, чесно кажучи, я забула, в чому саме була її суть. У всякому разі, цей ящик допомагає нам віднаджувати єнотів від помийниці. Я поклала труп кота в пластиковий пакет, а пакет засунула в ящик.

Тепер, коли перестала напружено про це думати, вона одразу пригадала, в чому була суть ідеї Скота.

— Так, так, а ви маєте морозильник?

— Звичайно, — сказала Лізі, із жахом чекаючи, що він скаже далі.

— Я хочу, щоб ви поклали кота в морозильник, місіс Лендон. Можете залишити його в пакеті. Я пошлю когось завтра забрати його у вас та відвезти до Кендола і Джеперсона. Це ветеринари, які перебувають у нас на службі. Вони спробують визначити причину смерті…

— Це буде неважко, — сказала Лізі. — Поштова скринька була залита кров’ю.

— Так, так. Шкода, що ви не зробили кілька фотознімків, перш ніж витерти її.

— Гадаю, мені можна це вибачити! — скрикнула Лізі з глибокою образою в голосі.

— Заспокойтеся, — сказав Клатербак. І спокійним голосом додав: — Я розумію, ви були налякані. Кожен на вашому місці був би.

«Але не ти, — з гнівним обуренням подумала Лізі. — Ти залишився холодним… як дохлий кіт у холодильнику».

Вона сказала:

— Це стосується професора Вудбоді та мертвого кота; а як щодо мене?

Клатербак сказав, що він негайно пошле одного із заступників шерифа — заступника Бекмана або заступника Олстона, того з них, який буде ближче, щоб він забрав листа. Крім того, йому спало тепер на думку, що заступник, який її навідає, зможе зробити також кілька знімків убитого кота. Усі заступники мають у своїх автомобілях фотоапарати. Потім цей заступник (а з одинадцятої вечора полісмен, який його змінить, поставить свою машину біля Шосе 19, звідки можна вести спостереження за її будинком. Якщо, звісно, не буде якогось термінового виклику — дорожньої аварії або чогось подібного. Якби Дулей захотів «з’ясувати ситуацію» (у такий кумедно-делікатний спосіб Клатербак згадав про подібну можливість), він би побачив поліційну машину й проїхав мимо.

Лізі хотілося вірити, що так і буде, як передбачив Клатербак.

Такі хлопці, як цей Дулей, провадив Клатербак, більше схильні до хизування, аніж до дій. Якщо їм не вдається залякати людину й домогтися свого, то вони у своїй переважній більшості просто забувають про цю справу.

— Я схильний припустити, що ви більш ніколи його не побачите.

Лізі хотілося вірити, що й у цьому заступник шерифа має рацію. Але в неї були свої сумніви. Найдужче її тривожило те, у який спосіб «Зак» організував свою діяльність. Він організував усе так, щоб його ніхто не міг зупинити, навіть той, хто найняв його для цієї роботи.

2

Менш як через двадцять хвилин після того, як вона закінчила розмову з головним заступником шерифа Клатербаком (якого її стомлений розум тепер був схильний називати або Батерклаком, або Камербоком — певне, тут у неї виникла асоціація з фотокамерою, яка зніматиме вбитого кота), стрункий чоловік в уніформі хакі і з великим пістолетом у кобурі на стегні з’явився біля її парадних дверей. Він відрекомендувався як заступник шерифа Ден Бекман і сказав їй, що йому доручено забрати «певного листа» для його подальшого використання в розслідуванні справи та сфотографувати «певну покійну тварину». Лізі при цьому зберегла незворушний вираз обличчя, хоч їй довелося боляче прикусити собі щоки всередині рота, щоб стримати напад реготу. Бекман помістив листа (разом із чистим білим конвертом) у пакет, який знайшла для нього Лізі, а потім запитав, чи вона поклала «покійну тварину» в морозильник. Лізі зробила це одразу, щойно закінчила розмову з Клатербаком, засунувши зелений пакет для сміття в лівий куток свого великого «Тролзена», де не було нічого, крім стосика застарілих стейків із оленини в покритих памороззю пластикових пакетах — то був подарунок їй і Скотові від їхнього електрика Смайлі Фландерса. Смайлі виграв собі дозвіл на полювання в мисливській лотереї 01 чи 02 — Лізі не могла згадати, у якій саме, — і завалив «великого рогача» в Сент-Джон Велі. Там, де Чарлі Коріво вполював свою молоду наречену, відзначила тепер Лізі, коли це спало їй на думку. Біля купки цього м’яса, яке вона напевне ніколи не стане їсти (крім хіба у випадку ядерної війни) було єдине вільне місце, де вона могла покласти дохлого коморного кота Ґеловеїв, і вона попросила шерифового заступника Бекмана, щоб він поклав його назад на те саме місце, коли закінчить своє фотографування. Він із цілковитою серйозністю пообіцяв «піти їй назустріч у її проханні», і їй знову довелося боляче прикусити щоки. Але навіть це не дуже допомогло. І коли його важкі кроки затупотіли на сходах, що спускалися на нижній поверх, Лізі обернулася обличчям до стіни, як вередлива дитина, притиснувшись лобом до тиньку, й, затуливши рота долонями, затрусилася від здушеного реготу, радше схожого на уривчастий стогін або розтягнутий у часі зойк.