Розділ «Частина друга ПеЗКаПеТе»

Аменда, все ще сміючись, відкрила бардачок і подала їй серветки.

— Ти думаєш, що зможеш їй додзвонитися? — запитала Лізі. — В такий дощ?

— Якщо вона не вимкнула телефон, я їй додзвонюся. А якщо вона не в кіно чи в чомусь такому, то він у неї завжди увімкнений. Я розмовляю з нею майже щодня — іноді двічі на день, якщо Мет виїздить на одну зі своїх лекційних оргій. Бо іноді Метці їй телефонує, і тоді Дарла переказує мені все, що та сказала. Дарла єдина в усій нашій родині, з ким Метці ще іноді має бажання поговорити.

Лізі вислухала її з великою цікавістю. Вона й гадки не мала, що Аменда та Дарла розмовляють між собою про проблемну дочку Аменди. Їй хотілося поговорити на цю тему більше, але вона подумала, що зараз не час для цього.

— А що ти їй скажеш, коли додзвонишся?

— Я тільки послухаю, що вона казатиме. Мені здається, я все обміркувала, але якщо я тобі розповім про це наперед, воно втратить… Ну, я не знаю. Свіжість. Вірогідність. Усе, чого я хочу, це утримати їх обох якнайдалі звідси, щоб вони сюди не прителіпалися й не…

— …спіймалися в сортувальну машину Макса Сілвера? — запитала Лізі.

Протягом багатьох років усі вони працювали в містера Сілвера. Двадцять п’ять центів за кожен барель викопаної картоплі, а потім треба було вичищати бруд із-під нігтів до самого місяця лютого.

Аменда подивилася на неї гострим поглядом, потім усміхнулася.

— Щось подібне. Дарла й Канті можуть бути дуже надокучливими, але я люблю їх і не зичу їм зла. Тому я не хотіла б, аби вони вклепалися в халепу, з’явившись у невдалу хвилину в невдалому місці.

— Я теж, — лагідно кинула Лізі.

Зненацька порив граду залопотів по даху та по вітровому склу машини; потім знову полив густий дощ.

Аменда поплескала її по руці.

— Я знаю це, моя маленька.

Маленька. Не маленька Лізі, а просто моя маленька. Скільки часу минуло відтоді, як Аменда називала її так? І так називала її тільки вона.

7

Аменда набрала номер із певними труднощами через свої поранені руки, перший раз помилилася й мусила набирати знову Удруге набрала правильно, натиснула на зелену кнопку send[71] і приклала невеличку слухавку «Моторола» до вуха.

Дощ трохи вщух. Лізі усвідомила, що знову бачить обриси найближчого пікнікового стола. Скільки секунд минуло відтоді, як Аменда послала в ефір свій поклик? Вона перевела погляд із пікнікового стола на сестру, підвівши брови. Аменда захитала головою, потім випросталася на своєму сидінні й підняла правий палець, ніби кличучи офіціанта в якомусь уявному ресторані.

— Дарло?.. Ти мене чуєш?.. Ти знаєш, хто це?.. Так!.. Так, справді!

Аменда вистромила язик і вирячила очі, зображуючи реакцію Дарли з мовчазною і досить жорстокою точністю: учасник ток-шоу, який щойно виграв свій раунд.