Розділ «Частина друга ПеЗКаПеТе»

— Так, я хочу вбити його!

— І я сказала те саме! Я допоможу тобі! — гукнула Аменда, і тут залопотіли перші краплі дощу, й вони побігли до машини, обидві сміючись і тримаючи з’єднані руки над головою.

6

Вони встигли сховатися під дашком автомобіля раніше, ніж почалася перша з півдванадцятка злив, які випали того полудня, і в такий спосіб їм пощастило залишитися сухими, бо якби вони бодай трохи затрималися, то вимокли б до рубця; через тридцять секунд по тому, як упали перші краплі, вони вже не могли бачити найближчого столика для пікніка, що був не далі як за двадцять ярдів. Дощ падав холодний, а в машині було тепло, й шибки вікон одразу запотіли. Лізі запустила мотор і ввімкнула склообігрівач. Аменда схопила мобільник Лізі.

— Пора зателефонувати міс Баґі Бамперс, — сказала вона, назвавши Дарлу її дитячою кличкою, якої Лізі не чула вже багато років.

Лізі подивилася на свого годинника й побачила, що вже по третій. Небагато шансів, що Канті й Дарла (колись відома, як Баґі Бамперс — і ненавиділа ж вона це прізвисько!) досі обідають.

— Мабуть, вони вже у дорозі від Портленда до Оберна, — сказала вона.

— Так, мабуть, вони там, — погодилася Аменда, говорячи до Лізі таким тоном, ніби Лізі була ще дитиною. — Тому я й хочу зателефонувати на мобільник міс Баґі.

«Це Скот винен, що я досі технологічно так погано озброєна, — хотіла була сказати Лізі. — Після того як він помер, я дедалі більше відстаю від прогресу. Я досі навіть не купила плеєра DVD, тоді як усі вже його мають».

Але вона сказала зовсім інше:

— Якщо ти назвеш Дарлу міс Баґі Бамперс, то вона вимкне слухавку, навіть якщо впізнає, що це ти.

— Я ніколи так не зроблю, — відказала Аменда, дивлячись на зливу. Вона перетворила вітрове скло БМВ на річку зі скляним дном. — А ти знаєш, чому я та Канті мали звичай так її називати й чому це було так підло з нашого боку?

— Ні.

— Коли їй було три або чотири роки, Дарла мала ляльку з червоного каучуку. Це й була первісна Баґі Бамперс. Дарла дуже любила ту свою давню іграшку. Однієї холодної ночі вона поклала міс Баґі грітися на радіатор, і лялька розтанула. Святий лисий Христосе, якби ти чула, який то був сморід!

Лізі доклала всіх зусиль, щоб на цей раз утриматися від сміху, але не змогла. Оскільки її горло було стиснуте, а рот закритий, сміх вирвався через ніздрі, бризнувши їй на пальці прозорими соплями.

— Оце гарно, мем, ой як гарно! — сказала Аменда.

— У бардачку лежить пачка паперових серветок, — сказала Лізі, почервонівши до корінців волосся. — Ти не подаси мені кілька?

Але тут вона уявила собі міс Баґі Бамперс, розплавлену на радіаторі, а ця картина поєдналася з найсоковитішою лайкою Дарли — святий лисий Христосе, — і вона знову зареготала, хоч і відчувала, який смуток ховається, наче кисло-солодка перлина, під її веселістю, що спричинена зіставленням завжди такої організованої роби-так-як-мені-хочеться-люба дорослої Дарли і примарної дитини, що ховалася десь у ній, тієї вимазаної джемом і часто розлюченої дитини, якій завжди було чогось треба.

— О, просто витри їх об кермо, — сказала Аменда, засміявшись тепер і сама. Вона тримала руку з телефоном притиснутою до живота. — Я зараз упісяюсь.

— Якщо ти обпісяєш цю піжаму, Амендо, вона розплавиться. Подай мені ті клятущі серветки.