Розділ «Частина перша Пошуки була»

Якщо температура тіла в Лізі учора ввечері, здавалося, впала на тридцять градусів, то тепер вона, мабуть, упала на шістдесят,[19] бо хоч голос, який це сказав, був, безперечно, жіночим, але він був також голосом Скота. Адже Лізі жила з ним понад двадцять років і не може не впізнати його голос.

Це сон, — сказала вона собі. — Тому я навіть не можу зрозуміти, коли це відбувається — тоді чи тепер. Якщо я добре роздивлюся навколо, то побачу десь у кутку кімнати чарівний килим-самоліт із написом НАЙЛІПШЕ БОРОШНО ПІЛСБЕРІ, що витає в повітрі.

Але вона не могла розглянутися навкруги. Протягом якогось часу вона взагалі не могла ворухнутися. Не могла й озватися, бо їй заважало світло, якого ставало дедалі більше й більше. Ніч майже закінчилася. Якщо Скот повернувся — тобто якщо вона справді прокинулася й усе це їй не приснилося, — тоді для цього має бути якась причина. І, звичайно ж, він прийшов не для того, щоб зробити їй боляче. Він не міг би зробити їй боляче. Щонайменше… він повернувся б без якоїсь певної мети. Але вона почуває, що неспроможна вимовити ані його ім’я, ані ім’я Аменди. Адже вона могла помилитися к обох випадках. У своїй уяві вона бачила, як хапає Аменду за плече й примушує її обернутися. Чиє обличчя побачить вона під посивілим волоссям Аменди? А що як це буде обличчя Скота? О святий Боже, а що як це буде воно?

Світло дня наближалося. І несподівано її опанувала переконаність, що коли вона дозволить сонцю увійти до кімнати, не заговоривши, то двері між минулим і теперішнім зачиняться і будь-яка можливість одержати відповіді зникне.

Отже, не звертай уваги на імена. Не зважай на те, хто там, у біса, лежить у цій нічній сорочці.

— Чому Аменда сказала бул? — запитує вона.

Її голос у цій спальні, де темрява вже розсіювалася, прозвучав хрипко, невпевнено.

— Я залишив тобі бул, — відповідає їй особа, з якою вона лежить у ліжку і до чиїх сідниць притуляється живіт Лізі.

О Боже, о Боже, це вже справді психодіотизм, якщо він існує, нехай йому біс…

А тоді:

Візьми себе в руки. Пручайся, тримайся, не дозволяй себе заморочити… Запитай про це тепер, негайно…

— А який він… — Її голос звучить хрипкіше й невпевненіше, ніж будь-коли. І тепер їй здається, що розвидняється в кімнаті надто швидко. Сонце може викотитися з-за обрію на сході будь-якої миті. — Це кривавий бул?

— Ти скоро матимеш кривавий бул, — відповідає їй голос, і в ньому звучить певний жаль.

І він такий схожий на голос Скота. Але тепер він більше схожий і на голос Аменди, і це лякає Лізі дужче, аніж будь-коли.

Потім голос повеселішав:

— Але той бул, який ти шукаєш тепер, це добрий бул, Лізі. Щоб його знайти, ти маєш проникнути за багряну завісу. Ти вже подолала три етапи. Ще кілька — і ти одержиш свій приз.

— А яким буде мій приз? — запитує вона.

— Трунок. — Відповідь була миттєвою.

— Кока-кола? Кока Роял-Краун?

— Тихше. Нам треба дивитись на рожеві троянди.