TextBook — Що з тобою, тату?
Бірненшатц поклав окуляри й підняв до неї обличчя.
— Мені немає чого сказати. Я вже не в тому віці, аби брати участь у цій війні, правда ж? Тож краще промовчати.
Він ретельно згорнув газету; немовби сам до себе, він пробурмотів:
— Я був за мир…
— Та й що?
— Та й що?..
Він схилив голову ліворуч і кумедним дитячим порухом підвів праве плече.
— Мені соромно, — понуро сказав він.
Здоровань Луї вилляв відро у вбиральню, дбайливо зібрав воду губкою, потім поклав губку в відро й одніс його до стайні. Він зачинив двері, пройшов через двір й увійшов до корпусу Б. Казарма була порожня. «Вони й не думають іти звідси, — сказав собі Здоровань Луї. — Напевне, їм тут подобається». Він дістав з-під ліжка свої штани й цивільний піджак. «А от мені тут не подобається», — сказав він, починаючи розбиратися. Він ще не насмілювався радіти, казав: «Ось уже вісім днів, як мені тут і дихнути не дають». Він надів штани і дбайливо порозкладав на ліжку своє військове вбрання. Він не знав, чи господар візьме його назад. «А хто зараз пасе вівці?» Він узяв свою торбу і вийшов. Біля умивальниці було четверо солдатів, які, регочучи, дивилися на нього. Здоровань Луї помахав їм рукою і перейшов через двір. В нього не було ні шеляга, та він піде собі пішки. «Помагатиму на фермах, то мені дадуть попоїсти». Раптом він знову побачив блякле голубе небо над вересовими чагарями Каніґу, побачив невеличкі жваві спини овець і зрозумів, що він вільний.
— Гей-но, ви! Куди це ви зібралися?
Здоровань Луї обернувся: то був сержант Пелтьє, гладун. Задихаючись, він гнав до нього.
— Оце гарно! — біжучи, казав він. — Оце гарно, це нічого собі!
Він зупинився за кілька років од Здорованя Луї, червоний мов буряк од гніву і задушшя.
— Куди це ви зібралися? — повторив він.
— Я йду звідси, — відказав Здоровань Луї.
— Ви йдете звідси! — повторив сержант, склавши руки на грудях. — Ви йдете!.. А куди ви йдете? — з безнадійним обуренням поспитався він.
— Додому! — відказав Здоровань Луї.
— Додому! — повторив сержант. — Він іде додому! Звичайно ж, йому не подобається харчування або ліжко рипить. — Він знову напустив на своє обличчя поважної погрози і сказав: — Вчиніть мені таку втіху, кругом — і бігом руш! А я вже займуся вами, парубче.
«Він не знає, що вони помирилися», — подумав Здоровань Луї. І сказав:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Шляхи свободи. Відстрочення» автора Жан-Поль Сартр на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „П'ЯТНИЦЯ 30 ВЕРЕСНЯ“ на сторінці 3. Приємного читання.