Розділ «ПОНЕДІЛОК, 26 ВЕРЕСНЯ»

— Ви їсте круто зварені яйця? Покладете їх до кишень.

В неї був вигляд молодої дівчини. Він не шкодував за нею. Може, тому що вона була дружиною Жака. Йому подумалося, що він хутко забуде це таке скромне обличчя. Та він хотів, щоб його від'їзд завдав їй трохи болю.

— Ні, — відказав він, — дякую. Не треба крутих яєць.

Вона тицьнула згорток йому в руки.

— Ось, — мовила вона. — Гарненький сидір.

Він сказав їй:

— Проведіть мене на вокзал.

Вона струснула головою.

— Не я, Жак вас проведе. Гадаю, він хотів би залишитися з вами наодинці аж до останньої хвилини.

— Тоді прощавайте, — сказав він. — Ви писатимете мені?

— Мені буде сором: я пишу справжнісінькі листи малої дівчинки, з орфографічними помилками. Ні, я надсилатиму вам посилки.

— Краще б ви писали мені, — сказав він.

— Ну що ж, вряди-годи ви знаходитиме записочки поміж бляшанкою сардин і шматком мила.

Він простягнув їй руку, й вона хутко стиснула її. Долоня її була суха й гаряча. Йому невиразно подумалося: «Шкода». Довгі пальчики ковзнули в його пальцях, мов гарячий пісок. Він усміхнувся і вийшов із кухні. Жак укляк у салоні на колінах перед радіоприймачем і крутив регулятори. Матьє пройшов біля дверей і почав поволі підніматися східцями. Він не переймався тим, що їде. Коли він підходив до своєї кімнати, то почув позаду легенький шурхіт і обернувся: то була Одета. Вона стояла на останній сходинці, вона була бліда й дивилася на нього.

— Одето, — сказав він.

Вона не відповіла, тільки й далі прикро дивилася на нього. Він збентежився і задля годиться взяв згорток у ліву руку.

— Одето… — повторив він.

Вона підійшла до нього, в неї було відкрите й пророче обличчя, якого він у неї ніколи не бачив.

— Прощавайте, — сказала вона.

Вона була геть поруч. Вона заплющила очі й раптом притиснула свої губи до його вуст. Він поворухнувся, щоб обняти її, та вона вислизнула з його рук. На її обличчі знову з'явився скромний вираз; вона спускалася східцями, не обертаючи голови.