— А ти чого прийшла сюди? — поспитався він. — Сьогодні уроків немає.
— Мене прислала матуся, — сказала Маріка. Вона тримала в руці кошичок, де були яблука й канапки з марґарином.
— Твоя мати з глузду з'їхала, зараз же повертайся додому.
— Вона сказала, що ви мені не відмовите.
Дівчина простягла йому згорнуту вчетверо цидулку. Він розгорнув її і прочитав: «Батько з Ґеорґом геть подуріли. Прошу вас, заховайте в себе Маріку до вечора».
— А що з твоїм батьком? — поспитав Мілан.
— Вони з Ґеорґом засіли за дверми. У них сокири й рушниці. — І з якоюсь поважністю докинула: — Матуся витурила мене надвір, вона сказала, що у вас мені буде краще, бо ви розсудливий чоловік.
— Авжеж, — сказав Мілан. — Авжеж, розсудливий я. Що ж, ходімо.
Сімнадцята тридцять у Берліні, вісімнадцята тридцять у Парижі. Невеличке розгублення на північ від Шотландії. На сходах Ґранд-Отелю з'явився пан фон Дорнберґ, його оточили газетярі, й П'єриль запитав: «Він вийде?» В лівій руці пан фон Дорнберґ тримав якийсь документ; він підняв ліву руку і сказав: «Ще не вирішено, чи зустрінеться пан Чемберлен сьогодні увечері з фюрером».
— Це тут, — мовила Зезета. — Тут я продавала квіти, з маленького зеленого візка.
— Гарно ти влаштувалася, — сказав Моріс.
Він слухняно розглядав хідник і бруківку, адже вони прийшли подивитися на цю місцину, про яку вона стільки розповідала. Та воно йому нічого не говорило. Зезета випустила його руку, вона реготалася, реготалася сама, безгучно, дивлячись на автомобілі, що проїжджали вулицею. Моріс запитав:
— А стілець у тебе був?
— Ще б пак, складаний, — відказала Зезет.
— Певне, втішного в цьому було небагато.
— Навесні було добре, — мовила Зезета.
Вона говорила тихо й не обертаючись, неначе у кімнаті, де лежить хворий; з якогось моменту вона почала манірно вихитувати плечима і спиною, вигляд у неї був неприродний. Моріс умирав од нудьги; перед вітриною стояло десятків зо два роззяв, він підійшов до них і почав дивитися понад їхніми головами. Зезета, поринувши у спогади, стовбичила на краю хідника; нарешті вона підійшла і взяла його за руку. На гранчатій шкляній підставці стояли два човники з червоного сап'яну, а довкруг пінилося щось рожеве, на взір ніби пухівка для пудри. Моріс зареготався.
— Тобі смішно? — прошепотіла Зезета.
— Та черевички кумедні, — регочучи, відказав Моріс.
Дві чи три голови обернулися в їхній бік. «Цить», — прошепотіла Зезета і потягла його геть.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Шляхи свободи. Відстрочення» автора Жан-Поль Сартр на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „П'ЯТНИЦЯ, 23 ВЕРЕСНЯ“ на сторінці 6. Приємного читання.