Розділ «П'ЯТНИЦЯ, 23 ВЕРЕСНЯ»

— Скільки?

Юнак метався у маленькій конторі туди-сюди, мов звір у клітці. Ірена передруковувала на машинці статтю про злочини вояччини. Врешті вона зупинилася і підняла голову.

— Од вас у мене перед очима все пливе.

— Не піду я, — відказав Філіп, — не піду я звідціля, поки він не прийме мене…

Вона засміялася.

— Що ви кажете! Хочете його бачити? Що ж, він за тими дверми, зайдіть туди та й побачите його.

— Красненько дякую! — відказав Філіп.

Він ступнув крок уперед і зупинився.

— Так… так буде недобре, він розлютиться на мене. Ох, Ірено, може, ви зайдете та попросите його? Востаннє, клянуся вам, востаннє.

— Який же ви зануда, — відказала вона. — Облиште. Пітто — брудний тип: невже ви не тямите, вам пощастило, що він не хоче вас бачити? Від цієї зустрічі вам буде тільки шкода.

— Ох, шкода! — іронічно вигукнув він. — Хіба можна мені нашкодити? Бачу, ви не знаєте моїх батьків: всі вони такі доброчесні, а мене вважають утіленням Зла.

Ірена глянула йому в вічі.

— Гадаєте, я не знаю, що він хоче вас?

Молодик зашарівся, однак промовчав.

— І потім, після всього, — стенувши плечима, сказала вона.

— Ідіть і попросіть його ще раз, Ірено, — благально сказав Філіп. — Підіть і ще раз попросіть. Скажіть йому, що я от-от маю прийняти остаточне рішення.

— Та начхати йому на це!

— І все-таки скажіть йому.

Вона відчинила двері й увійшла, не постукавши. Пітто підняв голову і скривився.

— Що скоїлося? — сердито поспитався він.