Розділ «VIII»

— Це не моя вина, — сказав Матьє, — я часто хотів побачитися з тобою, та тебе не зловити.

— А воно й правда, — потвердив Брюне. — Я зробився чимсь на зразок роз'їзного аґента. Мене змушують стільки гасати, що бувають дні, коли я з труднощами знаходжу сам себе.

Він із симпатією продовжив:

— От коли я бачу тебе, то себе знаходжу найкраще, мені здається, ніби я залишався в тебе у схові.

Матьє із вдячністю усміхнувся йому.

— Я вже не раз думав, що нам треба було б частіше бачитися, — сказав він. — Інколи мені здається, ми й старіли б не так хутко, якби часом зустрічалися утрьох.

Брюне здивовано глянув на нього.

— Утрьох?

— Атож, Даніель, ти і я.

— А й справді, Даніель! — приголомшено вигукнув Брюне, — Ще ж є і цей наш друзяка! Ти ж бачишся з ним інколи, правда?

Радість Матьє урвалася: коли Брюне зустрічав Портала чи Бурельє, він, либонь, казав тим же знудьгованим тоном: «Матьє? Він вчителює в ліцеї Бюффон, ми з ним бачимося інколи».

— Так, ми з ним бачимося, уяви собі! — гірко відказав він.

Запала мовчанка. Брюне поклав руки на коліна. Він був тут, важкий і масивний, він сидів на стільці Матьє, з упертим виглядом нахиляв голову до полум'я сірника, кімната була повнісінька його присутністю, димом від його цигарки, його повільними рухами. Матьє подивився на його великі селянські руки, подумав: «Брюне прийшов». Він відчув, як у його серці намагаються знову проклюнутися радість і довіра.

— Ну, а крім цього, — поспитав Брюне, — чим ти займаєшся?

Матьє збентежився: по суті, нічим він і не займався.

— Та нічим, — відказав він.

— Воно й видно: чотирнадцять годин уроків на тиждень і подорож за кордон під час вакацій.

— Так воно і є, — зі сміхом відказав Матьє.

Він намагався не дивитися на Бориса.

— А твій брат? Так само у «Вогненних хрестах»?