Розділ «VI»

— То вам сподобалися картини?

Івіш стенула плечима.

— Звичайно.

Матьє хотів було втерти чоло, та не наважився. «За годину, коли вона буде вільна, то, звісно ж, засудить мене, а я не зможу себе захистити. Не можна, щоб вона пішла просто так, — вирішив він. — Треба порозумітися з нею».

Він обернувся до неї, та побачив її розгублений погляд, і слова застряли йому в горлі.

— Гадаєте, він був божевільний? — раптом запитала вона.

— Ґоґен? Хтозна. Ви маєте на увазі автопортрет?

— Його очі. І ще оті чорні подоби за ним, вони мов шепіт.

З якимсь жалем вона додала:

— Він був гарний.

— Ти ба, — здивувався Матьє, — мені таке ніколи не спадало на думку.

Івіш говорила про славетних небіжчиків у такій манері, яка його трохи приголомшувала: для неї не існувало ніякого зв'язку поміж великими мистцями і їхніми творіннями; картини були речами, прегарними чуттєвим речами, якими їй хотілося володіти; їй здавалося, ніби вони існували завжди; мистці були для неї такими ж людьми, як і всі інші: вона не вважала заслугою їхні творіння і не поважала їх. Вона допитувалася, чи були вони веселі, привабливі, чи були в них коханки; якось Матьє поцікавився, чи подобаються їй полотна Тулуз-Лотрека, й вона відказала: «Який жах, він був такий потворний!» Матьє почувався так, наче це його особисто образили.

— Так, він був гарний, — переконано повторила Івіш.

Матьє стенув плечима. Зі студентів Сорбонни, нікчемних і свіжих, мов дівулі, Івіш могла не зводити очей, скільки їй хотілося. Матьє навіть замилувався її чарівливістю, коли вона довго розглядала хлопчину із сиротинця, якого супроводжували дві черниці, а потім із трохи заклопотаною поважністю мовила: «Мені здається, ніби я стаю гомосексуалісткою». Вона й жінок могла вважати вродливими. Та не Ґоґена. Не цього літнього чоловіка, що створив для неї картини, які вона полюбила.

— Та воно так, — сказав він, — але я не вважаю його симпатичним.

Івіш скорчила зневажливу ґримасу і замовкла.

— Що з вами, Івіш, — похопився Матьє, — вам не до вподоби, що я не вважаю його симпатичним?

— Ні, та мені цікаво, чому ви це сказали.

— Та просто так. Бо таке моє враження: через отой гордовитий вираз очі в нього, немов у вареної рибини.

Івіш знову почала перебирати пасма своїх кіс, її лице набрало виразу дурнуватої упертости.