Розділ «Три неприємні п’єси»

Джулiя. Пхе! (Кидає книжку об пiдлогу).

Чартерiс (стурбовано кидаючись по книжку). Не псуйте чужу власнiсть, Джулiє! (Пiднiмає книжку й обтрушує з неї порох). Робити сцени — справа почуття, але псувати чужу власнiсть — це вже рiч серйозна. (Кладе книжку на мiсце). Ну, а тепер, прошу, ходiмте.

Джулiя (невблаганно). Можете йти: нiхто вас не затримує. А я не рушу з мiсця. (Уперто сiдає на канапу).

Чартерiс (гублячи терпiння). О, ходiмте вже! Я не збираюсь розпочинати знов те саме. Навiть моїй терплячостi є межi. Ходiмте!

Джулiя. Кажу вам — не хочу я.

Чартерiс. Тодi — на добранiч. (Рiшуче повертається, до дверей. Одним стрибком вона випереджає його й заступає йому шлях). А я гадав, ви хочете, щоб я пiшов.

Джулiя (на дверях). Ти не покинеш мене тут саму.

Чартерiс. То ходiм зi мною.

Джулiя. Нi, поки ти не поклянешся менi, що зрiкаєшся цiєї жiнки.

Чартерiс. Люба моя, я ладен поклястись у всьому,щоб ви пiшли звiдси й поклали цьому кiнець.

Джулiя (вражена, не ймучи вiри). Ти поклянешся?

Чартерiс. Урочисто. Пропонуйте клятьбу! Я весь час оцi останнi пiвгодини ладен був клясти й клясти.

Джулiя (розпачливо). Ти тiльки смiєшся з мене. Не треба менi клятьби. Я хочу, щоб ти пообiцяв менi — щоб дав своє святе слово чести.

Чартерiс. Звичайно — все, що хочете, з умовою, що ви цю ж мить пiдете звiдси. Даю вам святе слово чести джентльмена, англiйця — кого хочете, що нiколи бiльше не побачусь iз нею, не говоритиму до неї, не думатиму про неї. А тепер — ходiмте.

Джулiя. Але ти серйозно? Ти дотримаєш слова?

Чартерiс (з тонкою посмiшкою). Тепер ви стаєте нерозсудливi. Ходiмте вже без нових дурниць. Принаймнi, я йду. Я не досить сильний, щоб однести вас додому, але я досить сильний, щоб пробитися од вас у цi дверi. Тодi знов скаржитиметесь на моє брутальне насильство. (Робить крок до дверей).

Джулiя (урочисто). Якщо ти зробиш це, то клянусь тобi: я кинусь iз цього вiкна, Леонарде, коли ти виходитимеш.

Чартерiс (на якого це не вплинуло). Це вiкно — в заднiй стiнi будинку. Я вийду з чола отже, ви не зачепите мене. На добранiч. (Наближається до дверей).

Джулiя. Леонарде, невже в тебе нема жалю?

Чартерiс. Аж нiякого. Коли ви скочуєтесь до таких штук, ви мене примушуєте зневажати вас. І як може жiнка, що поводиться як зiпсута дитина i говорить як сентиментальний роман, мати зухвальство мрiяти про те, щоб бути за товариша людинi, що має хоч крихту глузду й характеру. (Вона скрикує i з риданням кидається йому на груди). Ну, ну, не плачте, люба моя Джулiє, бо ви тодi й наполовину не така гарна, як тодi, коли щаслива, а це вже зовсiм доведе мене до розпуки. Ходiмте!