Розділ «Три неприємні п’єси»

Крейвен. Як! Вступити в той клуб, де якийсь негiдник ґарантував, що моя дочка — жiнка без жiночости! Якби не те, що я хвора людина, я б йому показав би.

Чартерiс. О, не кажiть так. Бо це зробив я.

Крейвен (докiрливо). Ви? Але ж це — чорти б його! дуже погано, Чартерiсе. І як це ви зважились на таку штуку?

Чартерiс. Вона хотiла цього. Та що ж, я поручивсь i за Кетбертсона, що вiн позбавлений чоловiчости; а вiн же — першорядний представник чоловiчих почуттiв у Лондонi...

Крейвен. Джо це не зашкодило, але Джулiї це зiпсувало репутацiю.

Джулiя (ображено). Таточку!

Чартерiс. Але не в Ібсенiвському клубi: там якраз навпаки. Та й що ми маємо робити, кiнець кiнцем? Ви знаєте, що руйнує бiльшiсть клубiв, одкритих для чоловiкiв та жiнок. Зараз же починаються сварки, скандали... «Cherchez la femme»!.. — завжди всьому причиною жiнка. Ну, ми це знали, коли засновували клуб, i ми запримiтили, що жiнка, яка буває всьому причиною, завжди є сповнена жiночости. Жiнки, позбавленi жiночости, що живуть iз власної працi i вмiють самi за себе подбати, нiколи не завдають нiякого клопоту. Ну, ось, ми й вирiшили просто, що в нас не буде жiнок з жiночими рисами, а коли яка й потрапить до нас контрабандою, то та вже мусить остерiгатись, щоб не поводитись пожiночому. І все в нас iде гаразд. (Пiдводиться). Приходьте туди поснiдати завтра вкупi зi мною i познайомитись iз клубом.

Кетбертсон (пiдводячись). Нi, я вже запросив його. Але ви приєднуєтесь теж до нас.

Чартерiс. О котрiй годинi?

Кетбертсон. Пiсля дванадцятої. (До Крейвена). Це число 90 по Корк-Стрiт, на протилежному кiнцi Берлiнґтонської аркади.

Крейвен (занотовуючи). Кажете, дев’яносто?.. Пiсля дванадцятої. (Зненацька знову впадає в смуток). До речi, не замовляйте для мене нiчого особливого. Менi заборонено пити вино — лише мiнеральну воду Аполлiнарiс. Нiякого м’яса — тiльки трiшки риби iнколи. Життя менi судилося коротке, але й невеселе. (Зiтхаючи). Гаразд, гаразд. (Опановуючи себе). Ну, що ж, Джулiє, час уже нам збиратись. (Джулiя пiдводиться).

Кетбертсон. Але що ж це таке, де ж Ґрейс? Треба пiти пошукати її. (Повертається до дверей).

Джулiя (зупиняючи його). О, прошу, не турбуйте її, пане Кетбертсоне. Вона така стомлена.

Кетбертсон. Але ж на хвилину, щоб попрощатись. (Джулiя й Чартерiс злякано озираються. Кетбертсон кидає на них швидкий погляд, почуваючи, що щось негаразд).

Чартерiс. Я бачу, що доведеться викласти щиру правду.

Кетбертсон. Про що?

Чартерiс. Рiч у тiм, Кетбертсоне, що панi Тренфiлд — людина, як вам вiдомо, дуже делiкатна — i ось їй здалося, що... ну, що менi дуже заманулося поговорити з мiс Крейвен на самотi. От вона й сказала, що дуже стомлена й хоче спати.

Крейвен (скандалiзованнй). Що, що?

Кетбертсон. Еге! Так ось воно що? Ну, тодi все гаразд. Вона нiколи не лягає спати так рано. Я миттю приведу її. (Упевнено виходить, Чартерiс лишається, повний жаху).

Джулiя. Ну, ось, тепер маєте! (Кидається до круглого столика i хапає свою мантилью й капелюшка). Я пiшла! (Подається до дверей).