Розділ «Три неприємні п’єси»

Джулiя. Справдi, так погано? А ти що тут робиш iз цiєю жiнкою? Ти, мерзотнику! Слухай, Леонарде, ти довiв мене до розпачу, i я тепер не зважаю на те, що роблю або хто мене чує. Я не стерплю цього. Вона не посмiє зайняти моє мiсце бiля тебе…

Чартерiс. Ш-ш.

Джулiя. Нi, нi, менi байдуже, я всiм розповiм, що вона за одна. Ти належиш менi, ти не маєш права тут бути, i вона знає це.

Чартерiс. Я гадаю, було б далеко краще, якби ви дозволили менi одпровадити вас додому, Джулiє.

Джулiя. Не хочу я. Я зовсiм не збираюсь iти додому; я залишаюсь тут — тут, поки не примушу тебе зректись її.

Чартерiс. Моя люба, будьте ж розсудливi. Не можете ж ви залишитись у панi Тренфiлд, якщо вона заперечуватиме проти цього. Вона може подзвонити по служникай попросити вивести нас обох геть.

Джулiя. Ану, хай спробує. Хай подзвонить, якщо їй не забракне смiливости. Побачимо, як це чисте, чеснотливе створiння сприйме бешкет, який я їй влаштую. Побачимо, як ти його сприймеш. Менi нiчого втрачати. Всi знають, як ти поводився зi мною, адже ти скрiзь вихвалявся про свої перемоги, ти, нiкчемне, жалюгiдне, порожнє створiння. Про мене балакають усi твої й її знайомi. О, я врахувала свої переваги. (Скидає мантилью). Я дуже нещасна й зневажена жiнка, але я не така дурна, як ви гадаєте. Я залишаюсь — ось! (Кидає мантилью на круглий столик, кладе на неї свiй капелюшок i сiдає). Ну, що ж, панi Тренфiлд, ось дзвоник (показує на кнопку бiля камiна), чого ж ви не дзвоните? (Ґрейс не ворушиться, пильно дивлячись на Чартерiса). Ха-ха-ха! Я так i знала!

Чартерiс (спокiйно, з неослабною увагою, пильнуючи Джулiю). Панi Тренфiлд, я гадаю, вам краще б пiти до iншої кiмнати. (Ґрейс робить рух до дверей, але зупняється й дивиться запитливо на Чартерiса, бо Джулiя зривається з мiсця, щоб перейняти її. Вiн ступає крок наперед, щоб захистити шлях до дверей).

Джулiя. Вона не смiє йти. Вона мусить зостатись. Вона мусить довiдатись, що ти з себе являєш, i як ти кохав мене, як ще два днi не минуло вiдтодi, як ти цiлував мене i казав, що майбутнє буде таке ж щасливе, як i минуле. (Кричить верескливо). Це було, було, спробуй-но заперечити!

Чартерiс (стиха до Ґрейс). Ідiть.

Ґрейс (виходячи з холодною огидливiстю). Постарайтесь випровадити її якомога швидше, Леонарде!

Джулiя з придушеним вигуком лютi кидається на Ґрейс, що проходить поза канапою до дверей. Чартерiс хапає Джулiю, не даючи їй перескочити за канапу. Ґрейс виходить. Чартерiс, мiцно тримаючи Джулiю, оглядається до дверей, щоб побачити, чи Ґрейс вийшла щасливо з кiмнати.

Джулiя (зненацька перестаючи змагатись, говорить з найпатетичнiшою гiднiстю). О, тут зовсiм нi до чого брутальнiсть! (Вiн пускає її до канапи i спирається на кiнець останньої, захекавшись i втираючи собi лоба). Це схоже на вас — вжити грубої сили, принизити мене перед нею. (Уриває й вибухає слiзьми).

Чартерiс (сам до себе з меланхолiйною переконанiстю). Вечiр обiцяє бути напрочуд милий. Тепер — терпець, терпець, терпець. (Сiдає на стiлець близько круглого столика).

Джулiя (розпачливо). Леонарде, невже ти не маєш нi краплини чуття до мене!

Чартерiс. Лише найсильнiше бажання щасливо вас виплутати з цього всього.

Джулiя (погордливо). Я не рушу з мiсця.

Чартерiс (стомлено). Добре, добре. (Тяжко зiтхає. Вони сидять хвилину мовчки; Джулiя намагається не опанувати себе, а навпаки, тримати свою лють на точцi кипiння).

Джулiя (зненацька пiдводячись). Я пiду поговорю з цiєю жiнкою.

Чартерiс (схоплюючись). Нi. Нi. Облиште це, Джулiє, не доводьте справу до нового герцю мiж нас. Пригадайте, що менi вже пiд сорок, ви надто молодi для мене. Сiдайте; або ж, ще краще, дозвольте менi одвести вас додому. Ну ж, її батько ввiйде сюди!