Розділ «Три неприємні п’єси»

Ґрейс (збентежена). Звичайно, маєте, але...

Чартерiс (з трiумфом її уриваючи). Ну, так як же тодi ви можете вкрасти мене в Джулiї, коли я їй не належу? (Хапає її за плечi й тримає перед себе на вiдстанi простягнутих рук). Га, мiй маленький фiлософе? Нi, люба моя: коли Ібсенова пiдлива годиться для гуски, то вона годиться й для гусака. Та й поза тим усiм (пестячи її) з Джулiєю то були лише зальоти, — нiчого крiм зальотiв, запевняю вас.

Ґрейс (випручуючись вiд нього). Тим гiрш! Я ненавиджу вашi зальоти. Через них я соромлюся i вас, i себе самої. (Іде до канапи й сiдає в кутку, подалi вiд рояля, сумно спершись на лiкоть i вiдхиливши обличчя вбiк).

Чартерiс. Ґрейс, ви зовсiм неправдиво витлумачуєте походження моїх зальотiв. (Сiдає поруч iз нею). Слухайте, я дуже гарний?

Ґрейс (здивувавшись iз такої самовдоволености). Нi!

Чартерiс (трiумфуючи). Але ж ви припускаєте це. Ну, а що ж, я дуже чепурно вдягнений?

Ґрейс. Нi, не надто.

Чартерiс. Звичайно, нi. Що ж, є в менi якась таємнича романтична чарiвнiсть, чи я маю такий вигляд, наче мене гнiтить якась таємна скорбота? Чи я надто ґалантний iз жiнками?

Ґрейс. Анi крихти.

Чартерiс. Звичайно, нi. Цього менi нiхто не може закинути. Тодi хто ж винний у тому, що половина жiнок, з якими я розмовляю, закохуються в мене? Адже винний не я, менi це огидно, набридло до божевiлля. Спершу це менi лестило, захоплювало мене, — ось тим-то Джулiя й домоглася мене, бо вона перша з жiнок зважилась вiдкритися менi. Але скоро менi це набридло; i нiколи я не брав на себе iнiцiативу i не переслiдував так жiнок своїми зальотами, як жiнки переслiдували мене. Нiколи. Звичайно, за винятком випадку з вами.

Ґрейс. О, вам не треба робити жодних виняткiв. Менi дуже важко заохотити вас вiдвiдувати нас. Ви були дуже стриманi.

Чартерiс (нiжно беручи її за руку). З вами, наймилiша, ця стриманiсть — то було лише кокетування. Я зразу покохав вас i тiкав, лише щоб ви могли доганяти мене. Але ж давайте краще поговоримо про щось справдi цiкаве. (Обiймаючи її). Ти кохаєш мене бiльше за всiх на свiтi?

Ґрейс. Не думаю, щоб вам подобалось, щоб вас кохали надто мiцно.

Чартерiс. Це залежить вiд того, хто кохатиме мене. Ти (притискає її до серця) не можеш кохати мене надто мiцно. Ти не можеш кохати мене й наполовину як треба. Щодня я скаржуся на твою холоднiсть... твою... (Гучний стукiт у дверi зовнi. Вони здригаються й прислухаються, все ще тримаючи одне одного в обiймах, ледве насмiлюючись дихати). І кого це чорти принесли в таку пору?!

Ґрейс. Не можу собi уявити. (Слухають причаївшись. Чути, що одчиняють вхiднi дверi мешкання. Вони прудко вiдходять одне вiд одного).

Жiночий голос зовнi. Мiстер Чартерiс тут?

Чартерiс (пiдскакуючи). Джулiя! У, чорт! (Стоїть кiнець канапи, спираючись на неї руками, нахилившись уперед i втупивши очi в дверi).

Ґрейс (також пiдводячись). Чого вона може хотiти?

Голос. Нiчого. Я сама скажу! (На дверях з’являється дуже гарна, чорнява, трагiчного вигляду жiнка, у мантильї й капелюшку, сповнена шаленої лютi). О, чудово! Я перебила чарiвне tete-a-tete! У, мерзото. (Іде просто на Ґрейс. Чартерiс вискакує з-поза канапи й зупиняє її. Вона люто змагається з ним. Ґрейс, не втрачаючи самовладання, спокiйно вiдходить до рояля. Джулiя, побачивши, що Чартерiс набагато сильнiший вiд неї, зрiкається своєї спроби напастися на Ґрейс, але дає йому ляпаса, визволяючись од нього).

Чартерiс (обурений). О, Джулiє, Джулiє! Це вже зовсiм погано!