Розділ «Три неприємні п’єси»

Чартерiс. Нi, дякую. Мiс Крейвен саме виконала менi одну стару пiсню. З мене цiлком досить. (Знiмає ноти з пюпiтра й одкладає їх набiк, потiм закриває покришку над клавiатурою).

Джулiя (проходячи мiж канапою й пiанiно, щоб привiтатися з Кетбертсоном). Як, ви привели татка? Яка несподiванка! (Озирнувшись до Крейвена). Яка я рада, що ти прийшов, таточку. (Сiдає на стiлець близько вiкна).

Кетбертсон. Крейвене, дозвольте познайомити вас iз паном Леонардом Чартерiсом, славетним фiлософомiбсенiстом.

Крейвен. О, ми вже знаємо один одного. Чартерiс у нас своя людина, Джо.

Кетбертсон. Ну, то прошу вас обох менi пробачити. (Чартерiс сiдає на стiлець бiля рояля). Вiн i у нас своя людина. До речi, де ж Ґрейс?

Джулiя й Чартерiс. Та... (Уривають обоє й позирають одне на одного).

Джулiя (ввiчливо). Пробачте, пане Чартерiсе, я вам перебила.

Чартерiс. О, зовсiм нi, мiс Крейвен. (Змiшана мовчанка).

Кетбертсон (щоб допомогти їм). Ви хотiли нам сказати про Ґрейс, Чартерiсе.

Чартерiс. Я тiльки хотiв сказати, що я й не знав, що ви знайомi з Крейвеном.

Крейвен. Та я й сам не знав цього до сьогоднiшнього вечора. Це рiч надзвичайна, ми випадково зустрiлись у театрi, i виявляється, що вiн же мiй найстарiший друг.

Кетбертсон (енерґiйно). Так, Крейвене. І бачите, як це пiдтверджує те, що я казав вам про руйнацiю родинного життя. От уся наша молодь — Ґрейс, мiс Джулiя i решта — щирi друзi, нерозлучнi. А проте нам двом, що знали один одного ще до їхнього народження, може, нiколи б не довелось бiльше зустрiтись, якби сьогоднi, цiлком випадково, ви не опинились би несподiвано у крiслi, сусiдньому з моїм. Сiдайте ж! (З нiжним пiклуванням усаджує його в фотель бiля камiна). Ось ваше мiсце бiля мого вогнища, ваше завжди, коли б вам не спала охота зайняти його. (Стає кiнець канапи, спершись на неї й милуючись Крейвеном). Подумати тiльки, що це — Ден Крейвен.

Крейвен. І подумати тiльки, що це ж — Джо Кетбертсон. Це ще надзвичайний збiг, бо я ж гадав, що вас звати Тренфiлд!

Кетбертсон. О, це ж iм’я моєї доньки! Ви знаєте, вона ж удова. Але який чудовий вигляд ви маєте, Дене. Роки вас майже не змiнили.

Крейвен (раптом став природно сумний). Я маю гарний вигляд. Я навiть почуваю себе добре. Але мої днi вже злiченi.

Кетбертсон (сполоханий). О, мiй любий друже, не кажiть цього. Я не думаю.

Джулiя (з турботою в голосi). Таточку! (Кетбертсон запитливо до неї оглядається).

Крейвен. Так, так, люба моя, було менi й не починати про це. Це сумна тема. Але краще вже хай Кетбертсон знає. Ми були колись дуже близькi друзi, та й досi такi, сподiваюсь. (Кетбертсон наближається до Крейвена й мовчки потискує йому руку; потiм повертається до канапи й сiдає, витягуючи хустинку й дещо виявляючи схвильованiсть).

Чартерiс (трохи нетерпляче). Рiч у тiм, Кетбертсоне, що Крейвен найрелiгiйнiший фанатик у галузi чарiвництва, яка має назву науки лiкарської. По всьому медичному свiтi його вславлено як зразок хвороби печiнки найновiшого ґатунку. Лiкарi кажуть, що вiн проживе менше року, i вiн цiлковито переконаний, що не доживе до наступного Великодня, — тiльки аби їм зробити цю ласку.

Крейвен (з афектацiєю вiйськового). Дуже мило з вашого боку, що ви намагаєтесь пiдтримати мою бадьорiсть, смiючись iз цього всього, Чартерiсе. Але коли мiй час приспiє, я буду готовий. Я — солдат. (Джулiя хлипає). Не плач, Джулiє.