Розділ «Три неприємні п’єси»

Ґрейс. Ви розiрвали тодi?

Чартерiс (сердито, з чого робиться все зрозумiлiше, що вiн ще не розiрвав був). Але ж тодi було вже ясно, у всякiм разi, що треба розiрвати.

Ґрейс. Ну, i ви розiрвали?

Чартерiс. О, так, я розiрвав.

Ґрейс. А вона — розiрвала?

Чартерiс (пiдводячись). Люба моя, зробiть менi ласку, говорiмо про щось iнше. Покиньте сидiти бiля рояля; я хочу, щоб висидiли тут, зi мною. (Робить крок до неї).

Ґрейс. Нi. Я теж зробилась нечутлива до дотику, — далеко твердiша за лiщину. Вона розiрвала?

Чартерiс. Люба моя, будьте ж розсудливi. Їй було докладно з’ясовано, що з нею все має бути розiрвано.

Ґрейс. А вона сприйняла це роз’яснення?

Чартерiс. Вона зробила те, що завжди робить така жiнка як Джулiя. Коли я з’ясував їй це особисто, вона сказала, що це говорить не моє краще «я», вона ж знає, що я все ж таки кохаю насправдi тiльки її. Коли я написав їй про це з брутальною яснiстю, вона обережно прочитала листа, а потiм надiслала його менi з допискою, що як менi не соромно, що я написав його. (Пiдходить до Ґрейс i пестливо обiймає її лiвою рукою). Отже, бачите, любко, вона не хоче подивитись обставинам просто у вiчi.

Ґрейс (скидаючи геть його руку й трохи одвертаючись на стiльцi). Ви говорите про це так легко, аж я побоююсь, що ви примусили бринити не тi струни.

Чартерiс. Люба моя, коли ви робите те, що жiнка зве — розбити їй серце, тодi хоч би ви примусили бринiти найпрекраснiшi струни, для її вух однаково бринiтиме ось так... (Сiдає на басовий кiнець клавiатури. Ґрейс затикає вуха пальцями. Вiн пiдводиться й подається вiд рояля, кажучи). Нi, люба моя, нi; я був добрий, я був одвертий, я був такий, яким може бути щиросерда людина; але вона сприймає все це як бажання коханця влагодити сварку. (Ґрейс здригається). Одвертiсть i добрiсть — поганi кожне зокрема, особливо одвертiсть. А я спробував їх виявити разом... (Переходить до камiна й стає обличчям до вогню, роздивляючись на оздоби карниза й грiючи руки).

Ґрейс (її голос бринить дещо вимушено). І що ви спробуєте тепер робити?

Чартерiс (все ще на килимi перед камiном, але повертаючись, щоб бачити її). Дiяти, моя люба! Одружитись!.. Цьому вона мусить повiрити. Крiм цього нiщо її не може переконати, бо, бачите, у мене ще ранiше було багато зальотiв, але потiм я раз у раз повертався до неї.

Ґрейс. Так ось чому ви хочете одружитись зi мною?

Чартерiс. Кохана моя, я мушу визнати це. Так, ваша мiсiя — врятувати мене вiд Джулiї.

Ґрейс (пiдводячись). Тодi дозвольте менi вiдхилити цю честь — бути за засiб до подiбної мети. Я не маю бажання вкрасти вас у iншої жiнки. (Починає походжати кiмнатою туди й сюди, виявляючи ознаки недоброго непокою).

Чартерiс. Украсти мене! (Наближається до неї). Ґрейс, я маю до вас питання як до прогресивної жiнки. Зауважте: як до поступової жiнки. Невже Джулiя належить менi? Що, я її власник, хазяїн?

Ґрейс. Розумiється, нi. Жодна жiнка не є власнiсть чоловiка. Жiнка належить собi i тiльки собi.

Чартерiс. Цiлком правдиво. Хай живе Ібсен! Я теж саме такої думки. А тепер скажiть: чи належу я Джулiї, а чи маю право належати собi самому?