Розділ «Три неприємні п’єси»

Панi Ворен. Дайте менi спокiй з вашими горобчиками. З якої речi вона так утекла з Гезлмiру?

Френк. Боюсь, вона сама це вам скаже, якщо ви почекаєте, поки вона повернеться.

Панi Ворен. Ви хочете, щоб я пiшла?

Френк. Нi, я завсiди хочу, щоб ви були зо мною. Але я раджу вам пiти геть.

Панi Ворен. Що? І нiколи її бiльше не бачити?

Френк. Авжеж.

Панi Ворен (знов плачучи). Преддi, не дозволяйте йому мене мучити. (Вона похапцем стримує сльози й витирає очi). Вона розсердиться, коли побачить, що я плакала.

Френк (весело й нiжно, але iз щирим жалем до неї). Ви знаєте, панi Ворен, Пред — сама добрiсть. Преддi, що ви їй скажете — пiти чи чекати?

Пред (до панi Ворен). Менi дуже шкода завдавати вам зайвий смуток, проте я гадаю, вам краще не чекати. Рiч у тому... (Чути голос Вiвi з внутрiшньої кiмнати).

Френк. Тихше! Надто пiзно. Вона йде.

Панi Ворен. Не кажiть їй, що я плакала. (Вiвi увiходить. Угледiвши панi Ворен, вона поважно зупиняється; мати вiтає її з iстеречною веселiстю). Ну, любко, нарештi я тебе бачу.

Вiвi. Я рада, що ви прийшли. Менi треба з вами поговорити. Менi здається, Френку, ви казали, що вам треба йти.

Френк. Так. Ви пiдете зо мною, панi Ворен? Може, ви не вiд того, щоб поїхати до Рiчмонда, а ввечерi до театру. В Рiчмондi безпечно, там вас потяг не розчавить.

Вiвi. Дурницi, Френку. Моя мати залишиться тут.

Панi Ворен (налякано). Я не знаю, може, менi краще пiти. Ми тобi заважаємо працювати.

Вiвi (iз спокiйною рiшучiстю). Пане Преде, прошу вас, iдiть з Френком. Сiдайте, мамо. (Панi Ворен безпорадно скоряється).

Пред. Ходiмо, Френку. До побачення, панно Ворен.

Вiвi (стискаючи руку). До побачення. Приємної подорожi.

Пред. Дякую, дякую, бувайте здоровi.

Френк (до панi Ворен). До побачення. Ви б краще послухали моєї поради. (Вiн стискає їй руку. Потiм жартiвливо до Вiвi). Ну, всього, Вiв.