Розділ «Три неприємні п’єси»

Кокен (збирався сiсти й раптом затримується). Пхе! Стiлець всенький в пилюзi. У цих чужоземцiв жалюгiдно неохайнi звички.

Тренч (життєрадiсно). Дарма: яка рiзниця, мiй старенький! Пiдбадьортесь, Бiллi, пiдбадьортесь. Тiштесь життям (примушує Кокена сiсти на стiлець i сiдає проти нього, витягуючи люльку й галасливо наспiвуючи).

Наливайте райнвайну: хай тече Струменем вiльним кипучим…

Кокен (скандалiзований). Але ж, Гаррi, в iм’я звичайної пристойности, опам’ятайтеся! Ви ж не розносник з Гемпстедського лугу пiд час свята! Чи вам би на думку спало поводитись так у Лондонi?

Тренч. Ото дурницi! Я за кордон поїхав, щоб тiшитися. Подивився б я на вас, якби ви тiльки-но склали iспити пiсля чотирьох рокiв медичної школи i бiганини по лiкарнях. (Знов заходжується спiвати).

Кокен (пiдводячись). Тренчу, або подорожуйте як джентльмен, або подорожуйте самi. Це саме те, що створює англiйцям на континентi погану славу. Воно б ще нiчого щодо тутешнiх; але тi, що сiли на пароплав у Боннi, — англiйцi. Я сьогоднi весь час неспокiйний, якої думки вони мусять бути про нас. Гляньте лишень, який вигляд ми маємо.

Тренч. А що йому бракує, нашому виглядовi?

Кокен. Нечепурно, неґлiже, мiй любий, неґлiже. На пароплавi маленькi неґлiже було саме до речi, саме en regle; але тут, у цьому ресторанi, дехто з них запевно перевдягнеться на обiд; а у вас нiчого, опрiч цiєї норкфолькської куртки. Звiдки ж їм знати, що ви — людина з пристойного товариства, коли ви не виявите цього своїм поводженням?

Тренч. Пхе! Отi подорожнi з пароплава — всесвiтнiй набрiд: американцi i всяке чортзна-що. Хай вони всi собi повiсяться, Бiллi. Вони мене аж нiяк не обходять. (Запалює сiрника i береться розпалювати люльку).

Кокен. Облиште мене звати Бiллi на людях, Тренчу. Мене звуть Кокен. Я певен, що це поважнi люди: вас самого вразила показна зовнiшнiсть батька.

Тренч (зразу вгамувавшись). Якi отi? (Гасить сiрника й ховає люльку).

Кокен (трiумфуючи веде своє далi). Вони тут, Гаррi, тут, у цьому готелi. Я впiзнав батькову парасолю у вестибулi.

Тренч (зворушений щирим соромом). І справдi, менi треба було захопити у щось перевдягтись. Та ж це така морока, як цiла купа багажу! У всякiм разi (рвучко встає) нам слiд пiти помитися. (Вiн повертається, щоб iти в готель, але зупиняється, вражений, бачачи, що хтось надходить до брами з берега). О, бачите! Це ж вони.

До саду входять панна й добродiй, за ними носiй з кiлькома легкими пакунками, не багажу, а покупок. Вони, очевидно, батько й дочка. Добродiєвi рокiв п’ятдесят; вiн високий, добре зберiгся, тримається рiвно. Гострий, владний тон i величне поводження разом з масивним орлиним носом i рiшучими, чисто виголеними рисами рота — надають йому статечного вигляду. На ньому легкий сiрий сурдут, пiдбитий шовком, i бiлий капелюх; польовий бiнокль висить у новенькому шкiряному футлярi. Людина, що все завдячує собi самому, грiзна для служникiв, не легко приступна для кожного. Його дочка — добре вдягнена, добре збудована, гарна, розумна молода жiнка; має вже вигляд справжньої ледi, але все ж дочка свого батька. Радше повна життя й енергiї, анiж делiкатна й витончена, але ще привабливiша й свiжiша вiд цього.

Кокен (швиденько беручи об руку Тренча, що витрiщився як остовпiлий). Схаменiться, Гаррi, пануйте над собою, пануйте над собою! (Походжає з ним в напрямку до готелю. Офiцiант виходить iз пивом). Кельнере, ceci la est notre table. Est ce que vous comprenez francais?

Офiцiант. Так, пгане. Слухаю пгане.

Добродiй (до свого носiя). Покладiть цi речi на той стiл. (Носiй не розумiє).

Офiцiант (втручаючись). Цей штiл заняли цi пгани, пгане. Як васа ласка…

Добродiй (суворо). Слiд би сказати менi про це ранiше. (До Кокена, з гнiвною вибачливiстю). Жалкую, що трапилась помилка, мiй пане.

Кокен. О, це нiчого, вельмишановний пане. Сiдайте тут, прошу вас.