Розділ «Три неприємні п’єси»

Пред. Прошу вас, прошу вас, мiй любий Френку, пам’ятайте! Вiн ваш батько.

Френк. 3а це я вiддаю йому належну шану. Але здумайте тiльки, вiн просив Крофтса привезти сюди панi й панну Ворен! Мабуть, з п’яних очей. Ви ж знаєте, любий

Преддi, моя мати не стерпить присутности панi Ворен нi на хвилину. Поки панi Ворен не поїде назад до мiста, Вiвi не повинна сюди приходити.

Пред. Хiба ваша мати що-небудь знає про панi Ворен?

Френк. Не знаю; її вiд’їзд до мiста нiби показує, що вона щось знає. Не те, щоб мати взагалi була така: вона щиро приятелювала з багатьома жiнками, що зазнали були лиха. Але то були поряднi жiнки. В цьому вся рiзниця. Правда, панi Ворен має свої гарнi риси; але вона так поводиться, що мати просто не змогла б її терпiти. А це що? (Скрикнув, побачивши, що о. Семюел поспiшаючи виходить з дому, збентежений).

о. Семюел. Френку! Панi Ворен з дочкою йдуть до нас полем, разом iз Крофтсом. Я їх побачив з вiкна кабiнету. Що їм сказати про твою матiр?

Френк (рiшуче зривається на рiвнi ноги). Надiньте капелюха й пiдiть їм назустрiч. Скажiть, що вас дуже тiшать їхнi одвiдини, що Френк у садочку, що матiр з Бессi покликано до хворої родички, й вони дуже жалкували, що не можуть зостатися вдома, а ви сподiваєтесь, що панi Ворен добре спала цiєї ночi, i... i взагалi кажiть усе, що вам спаде на думку, окрiм тiльки правди, а решту покладiть на Бога.

о. Семюел. Але ж як ми потiм їх збудемося?

Френк. Про це тепер думати нiколи. Постривайте! (Бiжить на ґанок i зараз же повертається з попiвським повстяним капелюхом у руках; насуває його батьковi на голову). Ну, рушайте! Ми з Предом чекаємо тут i будемо вдавати, що не сподiвалися гостей. (Священик, приголомшений, але слухняний, сквапно виходить за ворота. Пред пiдводиться з долу й обтрушує з себе порох).

Френк. Треба якось випровадити стару панi до мiста, Преде. Скажiть по щиростi, любий Преддi, чи вам це до вподоби, коли ви бачите їх укупi — Вiвi й стару панi?

Пред. Чом не до вподоби?

Френк (немов почуваючи оскому). Хiба вам нi трохи не моторошно? Ця стара вiдьма, що на свiтi немає, далебi,такої капости, на яку вона не була б здатна, i поруч неї Вiвi! Брр...

Пред. Пробi, тихше. Вони йдуть. (На шляху з’являються священик та Крофтс; слiдом за ними простують панi Ворен з Вiвi, любенько йдучи поруч).

Френк. Дивiться: як вона горнеться до старої, як обiймає її. То ж її права рука: це вона її обняла перша. Яка нiжнiсть, не доведи Господи! Брр, бр...! Ну, тепер уже вам справдi моторошно? (Священик вiдчиняє ворота; панi Ворен та Вiвi ввiходять i спиняються посеред саду, поглядаючи на будинок. Френк з удаваним захватом радiсно звертається до панi Ворен). Як я радий вас бачити, панi Ворен! Цей мирний затишний садочок коло церкви вам надзвичайно до лиця.

Панi Ворен. Оце так штука! Ви чули, Джордже? Вiн каже, що я гарно виглядаю в цьому мирному затишному садочку.

о. Семюел (усе ще коло вiдчинених ворiт, впускаючи Крофтса; той чвалає з виразом нудьги на обличчi). Ви всюди гарно виглядаєте, панi Ворен.

Френк. Браво, панотче! Ну, тепер слухайте всi: треба добре розважитися перед другим снiданком, по-перше, огляньмо церкву. Кожний повинен це зробити. Це справжнiсiнька церква тринадцятого сторiччя: панотець її дуже любить, бо вiн отримав потрiбнi на реставрацiю кошти й перебудував її, вже тому шiсть рокiв буде. Пред зможе пояснити все цiкаве.

о. Семюел (з гостинним усмiхом). Менi це надзвичайно приємно. Якщо сер Джордж i панi Ворен справдi цiкавляться...

Панi Ворен. То ходiмо, коли треба це одбути. Джорджевi це не завадить; я певна, що вiн не дуже вчащає до церкви.

Крофтс (повертається назад до ворiт). Не заперечую.