Розділ «Три неприємні п’єси»

о. Семюел. Не сюдою. Ми пiдемо полем, коли на те буде ваша ласка. Ось туди. (Іде стежкою крiзь огорожу з кущiв, ведучи перед).

Крофтс. Гаразд. (Іде за священиком; слiдом за ними Пред i панi Ворен. Вiвi, не ворухнувшись, стежить за ними очима, аж поки вони не зникають з очей; на її обличчi сувора рiшучiсть).

Френк. А ви не йдете?

Вiвi. Нi. Менi треба вас попередити, Френку. Ви глузували з моєї матерi, коли казали про затишний садочок коло церкви. Цього бiльше не повинно бути. Будь ласка, ставтеся до моєї матерi з такою самою пошаною, як до вашої власної.

Френк. Люба Вiвi, вона б цього не оцiнила. Вона не така, як моя мати; тому й не треба ставитися до них однаково. Але що з вами сталося? Вчора ввечерi ми з вами цiлком погодилися щодо вашої матерi та її товариства. А нинi я вас бачу в нiжнiй позi, в обiймах вашої матерi.

Вiвi (спалахує). По-вашому, це поза!

Френк. Це мене й уразило. Вперше бачу, що ви робите щось негiдне вас.

Вiвi (стримує себе). Так, Френку, зо мною справдi сталася змiна; я гадаю, що ця змiна не на гiрше. Вчора я була трохи дурна.

Френк. А сьогоднi?

Вiвi (насуплюється; потiм твердо дивиться на нього). Сьогоднi я знаю свою матiр краще, нiж ви її знаєте.

Френк. Крий Боже!

Вiвi. Що ви хочете сказати?

Френк. Вiвi, люди з зiпсованою мораллю є члени єдиного братства, про яке ви не маєте уявлення. Ви вищi вiд цього. Це братство є зв’язок мiж мною й вашою матiр’ю. Ось чому я знаю її так, як ви її нiколи не пiзнаєте.

Вiвi. Ви помиляєтеся. Ви про неї не знаєте нiчого. Якби ви знали, з якою тяжкою долею мати мусила боротися...

Френк (спритно закiнчує фразу). То я знав би, чому вона така, а не iнша? Що змiнилося б вiд цього? Хоч би яка й була її доля, а ви не зможете терпiти вашу матiр, Вiвi.

Вiвi (дуже розгнiвана). Чому?

Френк. Бо вона стара негiдниця, Вiвi. Якщо я ще раз побачу, як ви її обiймаєте, то я негайно застрелю себе, щоб показати вам моє обурення з цього видовиська.

Вiвi. То я повинна обрати мiж вами й матiр’ю?

Френк (поблажливо). Це було б надто тяжко для старої. Нi, Вiв! Ваш закоханий хлопець завсiди зостанеться з вами. Тому то вiн i повинен оборонити вас вiд помилок. Не сперечайтеся, Вiвi, ваша мати просто неможлива. Може, вона й не злої вдачi, але вона пропаща людина, та й вже!

Вiвi (палко). Френку! (Вiн витримує її погляд. Вона вiдвертається й сiдає на лавi пiд вiльхою, щоб заспокоїтися. Тодi каже). То всi на свiтi повиннi її покинути самотню, бо вона з тих, кого ви звете пропащими жiнками? Хiба вона не має права жити?